Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК)

Ч. 2 ст. 28 Конституції України встановлює, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам187. Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності застосування експерименту, повної інформованості та вільної згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування, а також за умови збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду.

Об'єктивна сторона злочину складається з трьох елементів: 1) діяння у формі дії - незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною180; 2) суспільно небезпечний наслідок у вигляді створення стану небезпеки для життя і здоров'я потерпілого; 3) причинний зв'язок між цими двома елементами.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом щодо діяння (оскільки винний має усвідомлювати незаконність своїх дій) та необережністю щодо наслідків. Якщо винний свідомо допускав чибажав створення небезпеки для життя і здоров'я потерпілого, його дії слід кваліфікувати як замах на заподіяння тілесних ушкоджень або на вбивство. Суб'єкт злочину - загальний.

Кваліфікуючими ознаками відповідно до ч. 2 ст. 142 КК виступають: вчинення злочину щодо неповнолітнього; вчинення злочину щодо двох або більше осіб; вчинення злочину способом примушування або обману; суспільно небезпечні наслідки у вигляді тривалого (понад три тижні) розгляду здоров'я потерпілого.

Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. 53. Знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу. Аналіз складу злочину.

Суспільна небезпека злочину полягає у посяганні на рослинний світ та його корисні властивості, у порушенні тих функцій, які покликаний виконувати рослинний світ.

Основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок охорони об'єктів рослинного світу. Додатковими об'єктами злочину є громадська безпека, встановлений порядок охорони земель та атмосферного повітря (так, випалювання стерні і соломи призводить до забруднення повітря продуктами горіння і негативно впливає на стан ґрунту), а додатковими об'єктами кваліфікованого знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу виступають, зокрема, життя і здоров'я людини, порядок охорони тваринного світу.

Предмет злочину- лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж залізниць, стерня, сухі дикоростучі трави, рослинність та її залишки на землях сільськогосподарського призначення.

Зелені насадження навколо населених пунктів - це передусім ліси, розташовані за міською (селищною) межею навколо населених пунктів або поблизу них, які виконують важливі захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі функції і є місцем відпочинку населення. Ліси зелених зон поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини. Разом з тим поняттям зелених насаджень навколо населених пунктів охоплюються і такі зелені насадження, які не входять до складу лісового фонду України, зокрема, захисні насадження лінійного типу площею менше 0,1 га, безпосередньо згадані у ст. 245 КК зелені насадження вздовж залізниць, а також зелені насадження у смугах відведення каналів, автомобільних доріг, уздовж берегів річок, навколо озер, інших водних об'єктів і гідротехнічних споруд.

Землями сільськогосподарського призначення, на яких мають знаходитись стерня, сухі дикоростучі трави, рослинність та їх залишки як предмет розглядуваного злочину, відповідно до ст. 22 ЗК визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної інфраструктури або призначені для цих цілей.

Предметом злочину, передбаченого ст. 245 КК, не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги тощо). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності. Така правова оцінка ґрунтується на тому, що відповідальність за аналізованою нормою КК настає за знищення або пошкодження не будь-яких об'єктів рослинного світу (як випливає з назви ст. 245 КК), а лише тих із них, які конкретно названі в її диспозиції.

Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкодженні відповідних об'єктів рослинного світу певним способом - вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом.

Знищення лісового масиву означає повну втрату ним свого екологічного, господарського та культурно-естетичного значення. За таких обставин лісовий масив перестає бути об'єктом природи. Під пошкодженням лісового масиву слід розуміти заподіяння йому такої шкоди, яка значно погіршує його якість, зменшує його цінність (припиняється ріст дерев і чагарників, вони засихають, трухлявіють або хворіють, ліс стає непридатним для проживання в ньому диких тварин тощо). Пошкодження зелених насаджень - це заподіяння шкоди кореневій системі, стовбуру, кроні, гілкам дерево-чагарникових порід, що не припинило їх росту.

Інший загальнонебезпечний спосіб, вказаний у ч. 1 ст. 245 КК,- це такий спосіб знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу, який за силою свого руйнуючого впливу на флору та негативними для неї наслідками можна прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал, забруднення великої площі рослинності відходами, використання хімічних речовин).

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245 КК), як правило, є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у вигляді позбавлення життя іншої людини або тяжких тілесних ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за ст. 115 або ст. 121 КК.

Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК). Ліси законодавчо визнані важливим компонентом біологічного (біотичного) різноманіття України. Знищення лісу шляхом незаконних порубок, порушення правил протипожежної небезпеки під час перебування в лісі та підвищене споживання лісу й лісової продукції, що перевищує відтворювальний потенціал природи, заподіює величезну шкоду лісному господарству нашої держави, тягне втрату цінних порід дерев, загибель диких тварин і птахів.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього природного середовища.

Предметом злочину визнаються дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду. За ст. 246 КК слід кваліфікувати посягання на живі (з рос. - "сырорастущие") дерева і чагарники, які знаходяться на пні (не відділені від коріння), у тому числі порубку сіянців, саджанців, підліска.

Для кваліфікації діяння за ст. 246 КК важливо, що зазначені представники флори (як природного, так і штучного походження) не набули товарно-грошової форми, інакше кажучи, статусу майна. Протиправне заволодіння заготовленим чи складованим лісом, незаконна порубка з корисливою метою дерев і чагарників у розсадниках, ботанічних і зоологічних садах, квітникарських господарствах, а також інша незаконна порубка поза межами лісового фонду України (наприклад, на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках) за наявності підстав утворюють склад відповідного злочину проти власності або самоправства.

Не визнаються предметом злочину, передбаченого ст. 246 КК, трава, очерет, пеньки, хмиз - мертві стовбури дерев або їх частин, які лежать на поверхні ґрунту (вітровал, бурелом, сніголам тощо).

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 246 КК, виражається у незаконній порубці дерев і чагарників. При цьому кваліфікація таких дій за ст. 246 КК залежить від категорії захищеності лісу, а також інших об'єктів, де здійснюється порубка. Так, незаконна порубка у лісах, захисних та інших лісових насадженнях утворює склад розглядуваного злочину лише тоді, коли це заподіяло істотну шкоду. Водночас вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах є вже достатньою підставою для кваліфікації діяння за ст. 246 КК: істотна шкода у такому випадку не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину. Знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом слід кваліфікувати за ст. 245 КК.

Порубкою слід визнавати: 1) повне відокремлення дерева або чагарнику від кореня будь-яким способом (спилювання, зрубування, повалення транспортним засобом тощо); 2) викорчовування - видалення деревостану з корінням; 3) пошкодження дерева або чагарнику до стану припинення росту (наприклад, відокремлення основних гілок від стовбура дерева).

Порубка є незаконною, якщо вона здійснюється, зокрема: а) без спеціального на те дозволу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним або лісовим квитком), виданим уповноваженим органом (особою); б) за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; в) за наявності дозволу, але з недотриманням передбачених у ньому умов стосовно місця, способу і строків порубки, кількості і порід дерев та чагарників (порубка не на тій ділянці, що виділена, до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків, вирубування цінних і рідкісних дерев та чагарників, занесених до Червоної книги України, насінників, плюсових та інших дерев, що мають виняткове значення для збереження біорізноманіття, тощо); г) за наявності дозволу на проведення суцільної санітарної рубки, але без дотримання обмежень, встановлених щодо площі, строків, технологій проведення робіт.

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях визнається закінченим злочином із моменту заподіяння в результаті незаконної порубки лісу істотної шкоди017, а вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах - з моменту відокремлення дерева або чагарнику від кореня або заподіяння зазначеним представникам флори пошкоджень, які викликають їх загибель або припинення росту. Та обставина, що особа ще не встигла скористатись незаконно здобутим, на кваліфікацію вчиненого за ст. 246 КК як закінченого злочину не впливає.

Суб'єкт злочину - загальний. Незаконна порубка лісу, вчинена службовою особою (наприклад, лісничим) із використанням свого службового становища, повинна одержувати юридичну оцінку за сукупністю ст. 246 КК і норми про відповідний службовий злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. При цьому зміст умислу винного у разі незаконної порубки у заповідниках, на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або в інших особливо охоронюваних містах включає усвідомлення відповідного статусу цих об'єктів. Мотиви і цілі незаконної порубки лісу диспозицією ст. 246 КК не конкретизовані і можуть бути різними: корисливі спонукання, помста, хуліганство, заздрість та ін.

Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Значення предмета складу злочину для кваліфікації.

Суспільна небезпека цього злочину, на думку В. М. Смітієнко, полягає в тому, що заподіюється шкода фізичному, статевому та іншому вихованню людей, і перш за все підлітків і молоді. Розповсюдження таких творів, на думку відомого криміналіста, негативно впливає на моральне здоров'я, сприяє прояву шкідливих нахилів, стимулює цинічне ставлення до людей.

Безпосереднім об'єктом виступають моральність щодо розповсюдження інформації, спрямованої на забезпечення поваги гідності особи згідно із загальнолюдськими цінностями.

Предметом злочину є твори, що пропагують культ насильства та жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість і дискримінацію.

Твір, що пропагує культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, повинен мати як фізичну, так і інформаційну ознаки. Фізична ознака полягає в тому, що ці твори - це певні речі матеріального світу. Інформаційна ознака полягає в тому, що ці твори вихваляють застосування грубої фізичної сили як засобу вирішення конфліктів між людьми, сповідують жорстокість і насильство як належні умови життєдіяльності суспільства тощо.

Ці твори також можуть бути спрямовані на розпалювання расової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації. Тобто їх інформаційне значення полягає у посиленні серед певних груп населення настроїв неприязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниженні позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими.

Ч. 2 ст. 300 КК окремо виділяє як предмет злочину кіно- та відеопродукцію (вчинення відповідних дій щодо такого предмета є кваліфікуючою ознакою) до якої слід віднести як готові повнометражні та короткометражні кіно- та відеофільми, так і не до кінця змонтовані кінокадри та будь-які інші відеозаписи, що можна відтворити для перегляду і які пропагують культ насильства і жорстокості расову, національну чи релігійну нетерпимість і дискримінацію.

Окремо слід зазначити, що предметом цього злочину як і злочину, передбаченого ст. 301 КК, можуть бути як оригінали творів, так і копії. Адже саме копії збуваються та розповсюджуються.

У кожному випадку для вирішення питання щодо належності відповідних творів обов'язковим є призначення і проведення відповідної експертизи.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 300 КК, має такі форми: 1) ввезення в Україну відповідних творів, з метою збуту чи розповсюдження; 2) виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення цих творів з тією самою метою; 3) збут чи розповсюдження таких творів; 4) примушування до участі в їх створенні.

Під поняттям "ввезення в Україну" в науці кримінального права розуміється фактичне переміщення через державний або митний кордон України відповідних творів829.

Виготовлення полягає як у безпосередньому створенні, так і в копіюванні, іншому відтворенні відповідних творів.

Незаконне виготовлення утворює закінчений склад злочину з моменту, коли особа виготовила хоча б один твір, що пропагують культ насильства та жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість і дискримінацію.

Під зберіганням слід розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням відповідних творів, у володінні винного (він може тримати їх при собі, в будь-якому приміщенні, сховищі тощо).

Під перевезенням слід розуміти переміщення відповідних творів, як по території України, так і за її межі будь-яким видом транспорту (автомобільним, залізничним, повітряним тощо).

Іншим переміщенням вважатиметься, наприклад, перенесення відповідних творів з місця їх зберігання до іншого місця. Іншим переміщенням також охоплюється передача відповідних творів за допомогою мережі Інтернет.

Збут відповідних творів полягає в їх оплатному або безоплатному відчуженні (продаж, дарування, передача замість повернення боргу тощо). Для настання відповідальності за збут таких творів достатньо факту збуту хоча б одного твору хоча б одній особі.

Розповсюдження відповідних творів - більш широке за змістом поняття, воно охоплює як збут предметів злочину, передбачених ст. 300 КК, так і забезпечення платного або безоплатного ознайомлення (поширення) з ними якомога більшої кількості осіб (шляхом демонстрації кінофільму, безплатного або за символічну плату роздавання книжок або плакатів, іншої друкованої продукції тощо).

Примушування до участі в створенні відповідних творів - будь-які дії проти волі особи, спрямовані на те, щоб саме ця особа взяла участь у створенні відповідних творів (як автор або співавтор книги, комп'ютерної програми, відеофільму, як видавець книги, як редактор програми телебачення, як актор у фільмі тощо). Застосування фізичного насильства не охоплюється диспозицією жодної з частин ст. 300 КК, тому потрібна додаткова кваліфікація дій винного за відповідними статтями розділу II Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочини проти життя і здоров'я особи.

Цей злочин вважатиметься закінченим, якщо особа вчинила дії, вказані у диспозиції ч. 1 ст. 301 КК.

Ч. 2 ст. 300 КК передбачає кваліфіковані склади: 1) вчинення дій, що полягають у збуті неповнолітнім чи розповсюдженні серед них відповідних творів; 2) ті самі дії щодо кіно- та відеопродукції такого характеру 300 КК.

Для кваліфікації за цією ознакою обов'язковою є наявність умислу особи щодо збуту та розповсюдження відповідних творів, в тому числі кіно- та відеопродукції, саме неповнолітнім і серед них.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 300 КК, додатково характеризується наявністю таких кваліфікуючих ознак: повторності; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; вчинення дій, спрямованих на примушування неповнолітніх до участі у створенні відповідних творів830.

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 300 КК, незалежно від того, чи була особа засуджена за раніше вчинений злочин.

Вчиненням злочину за попередньою змовою групою осіб визнається вчинення злочину двома і більше особами, які до початку злочину домовилися про його спільне вчинення. При цьому винні особи можуть бути як співвиконавцями, так і співучасниками злочину з розподілом ролей у розумінні ст. 27 КК.

Суб'єктом досліджуваного злочину може бути фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктом дій з відповідними творами, вчиненими щодо неповнолітніх або з примушуванням неповнолітніх до участі у створенні відповідних предметів, може бути особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 18 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Як і в ст. 301 КК, законодавець виділив як обов'язкові ознаки складу злочину цілі - збут або розповсюдження.

Про умисел на збут відповідних творів може свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці твори, так й інші обставини, зокрема: велика їх кількість; спосіб упакування; поведінка суб'єкта злочину; те, щоособа сама цими творами не цікавиться, але виготовляє та зберігає їх тощо. При цьому слід мати на увазі, що відповідальність за збут таких творів настає незалежно від їх кількості.