Живопис: творчість Ватто, Буше, Давида, Шардена

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая ⇒

Основоположником рококо в живописі можна вважати видатного французького художника, рисувальника, графіка, одного з родоначальників побутового жанру – Жанна Антуана Ватто (1684-1721). Походив художник із простого середовища. За декілька років навчання у місцевого художника Жерена Ватто, обігнавши в майстерності свого наставника, залишає його. Пропрацювавши декілька років у різних майстернях, Ватто у 1702 р. відправляється в Париж. Тут талант Антуана розвиває живописець К. Одран, створивши умови для вивчення мистецтва великих майстрів в колекції Люксембургського палацу. Художник любив побутовий жанр, робив багато замальовок батальних сцен і побуту солдат, копіював полотна голландців, багато малював з натури, був зачарований живописом Рембрандта і Рубенса.

Картина «Відплиття на острів Цитеру» (1717) – перша з серії «галантних святкувань», що відображають основні риси манери художника з її підкресленою театральністю. Сам живописець брав участь в театральному житті свого часу і частково в маскарадах. Чутливий до норову і способу життя сучасників, створив свій шедевр – велике полотно «Лавка Жерсена». Основною темою полотен стають «галантні святкування», світ безтурботного життя, які зображаються з вишуканою грацією. («Венеціанське свято», «Відпочинок на полюванні», «Радощі життя», «Розмова в парку»). Він звертається також і до сюжетів, взятих з простого селянського життя, яке добре знав.

Ватто не любив замовних сюжетів, завжди писав те, що йому подобалося. У нього завжди були шанувальники серед усіх прошарків французького суспільства XVIII ст. В останніх роботах – «Портрет скульптора Патера», «Лавка Жерсена» – розкрився новий Ватто – художник-реаліст. Задумана ним як звичайна вивіска для лавки картина «Великий монарх» стала реальним твором про світ, в якому він жив, – світ мистецтва, полотен і глядачів. Ватто – це сплав побутового, декоративного і театрального в інтимних, ліричних фантазіях, але також і характер рокайльного стилю. Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703-1770). Учився у свого батька Нікола і у Ватто. їде в Ітаію і знайомиться з італійським мистецтвом. Повертається у Францію і пише картини на міфологічні та еротичні теми («Геркулес і Омфала»), які прославили його як художника любителя ризикованих сюжетів. Поряд з цим писав портрети, серед яких широко відомий «Мадам де Помпадур». На замовлення Королівського двору виконав чотири алегоричних композиції для Версаля. Уже прославленим майстром отримав важливі замовлення на роботи для оздоблення королівських резиденцій і оперного театру. Художник широкого творчого діапазону, він писав картини, робив панно, театральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, ескізи костюмів тощо. Теми творів різноманітні – релігійні, міфологічні, пейзажі. Продовжувачем творчості Ватто і Буше, представником стилю рококо був видатний французький живописець і графік, а також майстер портрета – Жан Оноре Фрагонар (1732-1806). На його формування вплинув живопис Шардена і Буше, свідченням цього є роботи, виконані з великою легкістю («Клітка»,»Радощі материнства»). Деякий час жив в Італії, вивчав великі барочні живописні цикли, робив ескізи пейзажів, які пізніше використовував для фону в своїх роботах. Під час перебування в Голландії зазнає впливу Рембрандта і Франса Гальса. Повернувшись до Парижу, починає роботу над серією полотен на чуттєві і галантні сюжети, а також над циклом «Пробудження кохання в серці дівчини», виконаним на замовлення Дюбаррі для павільйона Лувесьєн. Цей цикл відкриває цілу серію робіт, які принесли художнику багатство і славу. Як проникливий портретист, він досяг найвищої майстерності в цьому жанрі в картині «Дівчина, що читає». Він збагачує загальну тенденцію введенням еротичних сцен, реалістичною манерою зображення, точністю деталей, багатством фантазій («Поцілунок крадькома», «Щасливі можливості гойдалок»). Жорстка уніфікація та регламентація канонів живопису Франції другої половини XVII ст. призвели до утворення певного мистецького вакууму. Не було жодного визначного художника, який досяг би рівня Н. Пуссена. Проте з середини XVIII ст. європейське мистецтво знову звернулося до класики, але на новій ідейній основі. Нею стала ідеологія Просвітництва.

Продовжувачем класицизму був знаменитий французький художник Жак Луї Давид (1748-1825). Доля художника, якого сучасники вважали першим художником Франції, тісно пов´язана з великими подіями, що переживала в ту епоху його рідна батьківщина – Французька революція і правління Наполеона Бонапарта. Рідні Луї в майбутньому хотіли бачити комерсантом. Однак з раннього дитинства він не хотів нічому навчатися, окрім живопису. Будучи від природи наполегливим і впертим, юнак добивається дозволу відвідувати академію Сен-Люк, де навчається малювати з натури, а з 1764 р. продовжує вчитися у прославленого Буше і у В´єна, професора Королівської академії. Перша робота, написана Луї Давидом, «Бій Марса з Мінервою», принесла йому великий успіх. У 1775 р. Давид разом із В´єном відправляється в Італію, де вивчає шедеври світового мистецтва. 1780 р. повертається до Парижу і пише картини: «Велізарій», «Портрет графа Потоцького», «Святим Роком». У наступні роки художник багато пише, створює такі полотна, як «Андромаха», «Смерть Сократа», «Паріс і Єлена», «Вид Люксембургського саду», «Сабінянки».

Луї Давид тісно пов´язує своє творче життя з політичним. Він стає активним учасником подій Французької революції, членом Якобінського клубу, його вибирають в національний комітет. 1793 р. разом з іншими депутатами Конвента Луї Давід проголосував за смерть короля Людовика, якого пізніше стратили. Відгуком на ці події стали роботи «Брут», «Клятва в залі для гри в м´яч», «Ле Пеллетьє», «Смерть Марата». Останній період життя Давида був непростим. Наполеон, якого Давид завжди вважав своїм героєм і кумиром, то зрікався від престолу, то знову повертався до влади. Наполеон нагородив Луї командорським хрестом Почесного легіона, а сини і обидва зяті отримали підвищення по службі. З остаточним падінням влади Бонапарта в житті художника наступають чорні дні. Його засуджують і назавжди видворюють за межі Франції за те, що він голосував за страту короля. Разом із сім´єю живописець виїжджає до Брюсселя. Для сучасників у картинах Жака Луї Давида звучали думки майбутнього, а для потомків цей художник став єдиним майстром, що доніс до них дух своєї суворої епохи. Перевага простих, лаконічних, правильних форм, зв´язок з реалізмом, найсильніше виявилися в творчості французького живописця, майстра жанрових картин, натюрмортів і портретів, автора понад 1000 полотен – Жана Батіста Сімеона Шардена (1699-1779). Свідок розквіту французького Просвітництва, сучасник видатних мислителів – Вольтера, Ж. Ж. Руссо, Ш. Монтеск´є і Д. Дідро. Освіту спочатку здобув у художника П´єра Жака, а згодом у відомого живописця і скульптора Ноеля Ніколи Куапеля, який високо оцінив здібності учня. У 1724 р. Шарден отримав перше замовлення – написати вивіску для будинку лікаря із зображенням хірургічних інструментів. Ця робота засвідчила про талант художника-живописця до жанрово-побутових сцен. Через чотири роки художник організував першу персональну виставку, після якої приходить визнання. У 1730-1740-х роках митець створив свої найкращі жанрові сцени («Пралі», «Повернення з ринку», «Трудолюбива мати», «Молитва перед обідом», «Чаювання», «Помічник повара» та ін.). З любов´ю і теплом Шарден пише дітей: «Хлопчик з дзиґою», «Маленька вчителька», «Дівчинка з воланом», «Хлопчик, що пускає мильні бульбашки», «Картонний будиночок» тощо. Велику частину серед живописних робіт художника займають натюрморти: «Мідний бак», «Апельсини, срібний кубок та інші предмети», «Виноград, гранати, кавоварка, ніж і бокали», «Натюрморт з дикою качкою», «Кошик персиків і горіхи», «Люлька», «Атрибути музики», «Атрибути мистецтв» та інші. Шарден виконав ряд портретів у техніці пастелі: «Портрет дружини», «Автопортрет в окулярах», «Автопортрет із зеленим козирком». Не дивлячись на те, що великий живописець залишив величезну спадщину, зразу після смерті був забутий. Лише в середині XIX ст. французькі письменники брати Едмон і Жуль Гонкур заново відкрили світові красу і велич полотен Шардена.