Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 5 часть

Злочин вважається закінченим з моменту викрадення (незаконного використання вказа­ним у ч. 1 ст. 188-1 способом) електричної чи теплової енергії, яке завдало значної шкоди.

4. Суб'єкт злочину загальний. Злочин може бути вчинений як приватною, так і
жбовою особою. Якщо вчинення цього злочину службовою особою утворює склад

нідповідного злочину у сфері службової діяльності, вчинене потребує додаткової ква-пфікації за статтею КК, яка передбачає відповідальність за цей злочин.

5. Суб'єктивна сторонахарактеризується прямим умислом та корисливою метою.

6. Кваліфікуючими ознакамизлочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за поперед-
ш.ою змовою групою осіб, а також 3) завдання ним шкоди у великих розмірах.

Викрадення електричної чи теплової енергії слід вважати вчиненим повторно у ра-іі, якщо воно вчинене особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 188-1, за ікийособу не було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встанов­и/ними законом, або якщо судимість за цей злочин не було знято чи погашено.

Про поняття вчинення злочину за попередньоюзмовою групою осібдив. ст. 28 та

і "ментар Д° ^неі-

Викрадення електричної чи теплової енергії слід визнавати таким, що завдало шко-г великих розмірах,якщо така шкода у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує

неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

7. Цей злочин необхідно відрізняти від такого адміністративного правопорушення
юрушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації електрич­
них станцій, енергетичного обладнання, відповідальність за яке встановлена ст. 95-1

і М І. На відміну від злочину, передбаченого ст. 188-1, об'єктивна сторона якого також кевиявлятися у порушенні зазначених нормативних вимог, вчинення цього адмініст-і■■пивного правопорушення не переслідує мету викрадення електричної енергії шляхом п самовільного використання. Це також стосується адміністративних правопорушень, мгиіовідальність за які передбачена статтями 185-12, 188-20, 188-21 КАП.

іакон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997p. (cm. 1).

іакон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підпри-• и< та пачивно-енергетичного комплексу» від 23 червня 2005 p. (cm. 1).

Порядок постачання електричної енергії. Затверджений постановою KM № 441 від 24 бе-

ія 1999 р.

Правила користування електричною енергією для населення. Затверджені постановою KM

<57 від 26липня 1999р.

Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і

•підведення. Постанова KM № 630 від 21 липня 2005 р.

Стаття 189. Вимагання

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-
яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його
близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих
осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їх­
ньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий
чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання),-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою
осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища,
або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з
пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди по-
терпілому,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

('таття189

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здо­
ров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіс­кацією майна.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах,
або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого ті­
лесного ушкодження,-

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Основним безпосереднім об'єктомвимагання є право власності, а його додатко­
вими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканність особи,
її особиста свобода, здоров'я. Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть
бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.

2. Предметомзлочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які
дії майнового характеру.

Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту то­що). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від пред­мета інших посягань на власність. Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в ре­зультаті розбою заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знахо­диться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потер­пілого в момент вимоги про його передачу і надходження якого до нього лише передбачається.

Про поняття права на майно та інших (будь-яких) дій майнового характеруяк предмет вимагання див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

3. З об'єктивної сторонивимагання характеризується двома взаємопов'язаними
діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, зни­
щення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винно­го до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового харак­теру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цьо­го злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажас вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.

Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на за-володіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не викону вати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповід ною частиною ст. 206.

Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до вико нання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання слід кваліфікувати за відповід ною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що ви никло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не

ииконувати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодав-Іпом,або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а гаксамо використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфіку-I і ься як вимагання.

Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред'явленні пітний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задо-иольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу,-щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зо­крема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, як, на­приклад, виконання на користь винного певної роботи).

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред'являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що во­ші не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робитипевним чином.

Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена ви­мога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і •ективного сприйняття її потерпілим.

Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов'язково її ииконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, і приймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне при­мусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідом-кння ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати піісністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через піших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки та/або іншими способами. Вод­ночас, для того, щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до і відомості потерпілого.

В окремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайному І мислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред'явленням майнової вимоги, якщо ^шуміння об'єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим і вимага­чем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робити висновок Проможливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, що потерпілому безпред'явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому або його близьким Певноїшкоди, якщо він не виконає пред'явленої вимоги.

І Іогроза при вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, так і близьких іви о родичів. Про поняття близьких родичів див. коментар до статей 115 та 154.

Стаття 189 називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обме-і пням прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням йна;4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають ;*сгти в таємниці.

Погроза насильством при вимаганні полягає у погрозі негайно або в майбутньому юсувати насильство до потерпілого або близьких його родичів. Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням по­пі, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, згвалтуван-і особи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевої пристрас-іі неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Вста-НОВлення,яким саме насильством погрожував вимагач, є обов'язковим у кожному іипадкувисловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

( ишття 189

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189.

Погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів полягає у залякуванні зазначених осіб ущемленням їх прав, свобод або законних інтересів, перешкоджанням їх реалізації. Обмеження, яким погрожує ви­магач, має незаконний характер (за відсутності законних підстав, в порушення встанов­леного порядку тощо). Воно може стосуватися будь-яких конституційних та інших прав чи свобод людини і громадянина або будь-яких законних інтересів. Так, вимагач може погрожувати обмежити потерпілого в праві на свободу пересування, зустрічі і спілку­ванні з певними особами, вільного вибору місця проживання, на свободу світогляду і віросповідання, на підприємницьку діяльність тощо. Погроза обмежити незаконні інте­реси потерпілого або його близьких родичів не утворює складу вимагання. Зміст і об­сяг, в яких винний погрожує обмежити права та законні права потерпілого або його близьких родичів, значення для кваліфікації не мають. Якщо винний реалізував свою погрозу й обмежив зазначені права або законні інтереси інших осіб, його дії за наявнос­ті для того підстав повинні отримувати додаткову правову оцінку, зокрема за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти и таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їхні дії та дії, вчинені що­до них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Це можуть бу­ти як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів (наприклад, пові­домлення про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільно корисним (скажі­мо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого статтями 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікації.

Відповідно до закону, погроза знищити чи пошкодити майно має місце тоді, коли вона стосується: а) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності; б) майна, що перебуває у їхньому віданні чи під охороною. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений. Спосіб, яким винний погрожує привести таке майно у непридатність, характер, кількість, розмір майна у грошовому вимірі тощо значення для правової оцін­ки дій вимагача не мають. Фактичне знищення чи пошкодження майна потребуют:, кваліфікації за частинами 2, 3 чи 4 ст. 189 або іншими відповідними статтями Особли­вої частини КК.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досяг­
ла 14-річного віку.

5. Суб'єктивнасторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання -
це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати ч\
же майно, право на нього або домогтися вчинення потерпілим інших дій майновою
характеру.

6. Кваліфікованимиі особливо кваліфікованими видамизлочину закон визнаї
вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, аби
3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою

нбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи зни­щенням майна (ч. 2 ст. 189), або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало шачної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпеч­ним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).

Вимагання, вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушко­джень, означає, що винна особа, пред'являючи майнову вимогу, висловлює погрозу позбавити життя чи нанести тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам у випадку невиконання пред'явленої вимоги.

Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, висловлена в процесівимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за І і 129 не потребує.

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли \ зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого і.пптересований потерпілий. Такі дії можуть бути засобом підкріплення раніше вислов-іеноїпогрози або ж безпосередньо супроводжувати майнову вимогу з метою домогтися п виконання.

Для наявності складу вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням майна, непотрібно, щоб потерпілому було завдано шкоди у великих розмірах, що необхідно при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194). Для кваліфікації вима-і.шня за ч. 2 ст. 189 достатньо встановити, що мало місце безпосередньо пов'язане з май-поиою вимогою протиправне приведення певного майна у непридатність.

Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання, якщо воно було ичпнене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, не заподіяло Майновоїшкоди в особливо великих розмірах і не спричинило загибель людей чи інші ГЯЖКІнаслідки, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189. Додаткової кваліфікації за частина­ми 1 чи 2 ст. 194 у таких випадках непотрібно. Якщо ж майно було знищено чи пошко-

но шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло май­ні ту шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяж-і і наслідки, дії винної особи слід кваліфікувати залежно від наслідків за частинами 2, З

разі заподіяння такими діями майнової шкоди у великих розмірах), 4 (у разі запо-пчння майнової шкоди в особливо великих розмірах або заподіяння тяжкого тілесного . шкодження) і за ч. 2 ст. 194.

Поняття насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, у складі вимагання ана­ші Ічне поняттю такого насильства у складі розбою.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило ко­рі и кочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості и іесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя

■ здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюєть-
і 3 ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Як поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження вимагання слід ви­пинати тоді, коли в процесі його вчинення потерпілому або його близьким заподіяно 11 іеснеушкодження, яке належить до категорії тяжких. Про поняття тяжкого тілесного

кодження див. ст. 121 та коментар до неї. Умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не привело

< мерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за частинами 1 чи 2 ст. 121,

ільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189. Якщо в процесі вимагання потерпілому або Могоблизьким родичам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок

■ і о настала смерть кого-небудь із цих осіб, або кого-небудь було умисно вбито, дії
•инноїособи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частинами 3 чи 4 ст. 189

ошакою насильства, небезпечного для життя, або заподіяння тяжких тілесних икоджень) і ч. З ст. 121 або відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І /

< шиття 190

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Вбивство через необережність при вимаганні потребує самостійної кваліфікації ч;і ст. 119.

Про поняття таких кваліфікуючих вимагання ознак, як вчинення його повторно, завдання ним значної шкоди потерпілому або майнової шкоди у великих чи особли­во великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього роч-ділу, а таких ознак, як вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою,- ст. 28 та коментар до неї. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою, а також майновою шкодою у великих і особливо великих розмірах < як шкода, заподіяна потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагачу, так і шко­да, заподіяна потерпілому чи його близьким родичам пошкодженням або знищенням майна. Про поняття службової особи, вчинення вимагання якою з використанням свого службового становища також утворює кваліфікуючий склад цього злочину, див. приміт­ки 1 і 2 дост. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а та­кожзаподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений частинами 2, 3 чи 4 ст. 189, дії особи, яка, вчиняючи вимагай ня, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

7. Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежу­ванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момеїп їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які вира­жають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстш або в погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а та­кож вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерш лого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.

Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодін ня майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимо­га про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах їм грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою вимагання).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про користіш злочини проти приватної власності» (пункти 7, 10, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 29).

Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом об­
ману чи зловживання довірою (шахрайство) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходіп громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою
осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумш доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох ро ків, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі ни строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних опе­
рацій з використанням електронно-обчислювальної техніки,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і
прано на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, на­
приклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зо-
'мнГязаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар, викладений у

і.її альних положеннях до цього розділу.

2. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні
права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій
потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться

іно,добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня

сть потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ишаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення

і па шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права Иа нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий ро-"іі 11, це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоря-і кається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим ні іересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, вве-іеннямпотерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи на-іанняйому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена об-іаном.Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або інши-

обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх п и або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати доб-рітільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом і їй терпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одер-і .іпня права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсний або нікчемний правочин (статті 222-226 ЦК).

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на і.іке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або прихову-п.шия певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки іниерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Таким чином, обман може мати як її швний (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей про певні факти, обста-ічпіи, події), так і пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) ха-рактер.У другому випадку для наявності шахрайства необхідно встановити, що бездіяль-МІстьвинного призвела до помилки потерпілого щодо обов'язковості або вигідності

іедачі майна (права на майно) шахраєві, була причиною добровільної передачі потер­пілим майнових благ. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись

кою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шах-ічііством. За певних обставин (у разі, якщо таке майно має особливу історичну, науко-удожню чи культурну цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 193.

Змістом обману як способу шахрайства можуть бути різноманітні обставини, стосов­но яких шахрай вводить в оману потерпілого. Зокрема, це може стосуватися характери-I піки певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі),

ч'шетості винного або інших осіб (обман у особі), певних подій, юридичних фактів, 11 п окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виража-і ися у певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо), у т. ч. конклюдентних.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І /

< шиття 190

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представни цтво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншою підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або. навпаки, одержати товар без належної його оплати.