Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 6 часть

До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства на­лежать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж. оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають фіктивні предмети, які не існують в об'ек-тивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів; обманне отри­мання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використо­вує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо. Як шахрайство, вчинене шляхом зловживання довірою, слід розглядати отримання кре­диту, попередньої оплати за товари чи виконання робіт (авансу), укладення договору позики, укладення договору прокату тощо без наміру повернути отримані кошти чи інші матеріальні цінності, виконати відповідну роботу, повернути борг чи отримані у користування речі.

Отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфі куватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі поса довій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство (у разі вчинення службовою особою - ще й за ст. 364). Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на давання хабара, його дії слід також кваліфікувати за відповідними частинами статей 15, 27 і ст. 369.

Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються винним з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йом\ майна чи права на нього. Отже, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. Якщо обман використовується для досягнення іншої мети, наприклад, для створення умов для наступного заволодіння майном усуне реч волі потерпілого, полегшення доступу до майна (для проникнення у відповідне приміщення тощо) і безпосередньо не обумовлює перехід майна або права на нього до винного, він не може визнаватися способом шахрайства. Такі дії слід розцінювати як крадіжку або інший злочин проти власності.

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчинж інший злочин, її дії слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 і за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодім ня офіційними документами, штампами або печатками, їх умисне знищення, пошкодження чи приховування, підроблення документів, печаток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайсіш завідомо підробленого документа диспозицією ст. 190 не охоплюються і повинні окре мо кваліфікуватися за ст. 353 або за відповідними частинами статей 357, 358 чи 366.

У разі, коли винна особа не змогла використати підроблений нею документ для шахрайського заволодіння майном чи придбання права на майно, її дії слід розцінювати як підроблення документів і готування до шахрайства (за умови, що винний мав намір вчинити шахрайство, передбачене частинами 2, 3 або 4 ст. 190). Особа, яка підроби її

юкумент і передала шахраєві для використання його при вчиненні шахрайських дій, підлягає відповідальності за підробку документів і пособництво у шахрайстві.

Не утворює складу шахрайства використання підроблених документів не з метою іііішлодіння майном чи правом на нього, а для досягнення іншої мети, наприклад, для працевлаштування. У разі зайняття особою відповідної посади за допомогою підробле­них документів і фактичного виконання нею трудових обов'язків з отриманням за свою працю відповідної матеріальної винагороди відповідальність за ст. 190 виключається, оскільки у такому випадку відсутнє безоплатне одержання чужого майна. Дії такої осо-ііп можуть розглядатися як відповідний склад підроблення і кваліфікуватися за стаття­ми 358 чи 366.

За способом вчинення (обман або зловживання довірою) шахрайство має велику

'ЖІсть із заподіянням майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, іпдиовідальність за яке передбачена ст. 192. Відрізняються ці злочини між собою голов­ним чином тим, що при шахрайстві має місце вилучення майна із фонду власника або іншого володільця, в результаті чого зменшується наявна маса такого майна, тоді як при вчиненні злочину, передбаченого ст. 192, винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи. Н останньому випадку має місце так звана непередача належного.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння мийного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

3. Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона
і метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим станови-
ШСМ,слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами
. гатей 190 і 364.

4. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисли-
іиммотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди

є бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрай-
■ і по: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або
і) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електрон-
по-обчислювальної техніки (ч. З ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або
'■і організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2
І і 190).

Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної тех­ніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволо-іппія чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать об-іі чи зловживання довірою. При цьому вказану кваліфікуючу шахрайство обставину орюють лише операції, здійснення яких без використання електронно-обчислю-п.ної техніки є неможливим (наприклад, здійснення електронних платежів, інших рацій з безготівковими коштами). Якщо з використанням такої техніки здійснюють-• ніерації, які цілком можуть здійснюватись за допомогою іншої техніки (наприклад, пі'ютер використовується для набору тексту, виготовлення документа тощо), то роз-і іуваний склад шахрайства відсутній. Електронно-обчислювальна техніка (про її поняття див. коментар до ст. 361) у даному випадку виступає засобом вчинення злочи-в здійснювані з використанням неї операції становлять зміст шахрайського заволо-пніїя чужим майном чи правом на нього.

Використання електронно-обчислювальної техніки для неправомірного заволодіння

ким майном утворює склад злочину, передбаченого ч. З ст. 190, лише тоді, коли

шн і па особа здійснює викрадення шляхом обману чи зловживання довірою. Обман при

ічиненніцього злочину може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають

огувинному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо)

понити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється

іиоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 11

і шиття 191

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за «сво­го»). Проникнувши у такий спосіб до відповідної електронної системи, винний здійс­нює ті чи інші операції, як це робив би той, хто має на це право. При цьому він може вплинути на процес обробки інформації, перекрутити її зміст чи знищити, задати необ­хідну для заволодіння майном чи правом на нього команду, налагодити систему так, щоб вона функціонувала в режимі, який би забезпечив винному або іншим особам не­законне отримання чужого майна чи права на нього. Суть шахрайського обману при цьому залишається незмінною, з тією лише особливістю, що реалізується він за допо­могою використання електронно-обчислювальної техніки, що потребує наявності від­повідних знань, рівня підготовки, навичок. Зловживання довірою як спосіб шахрайства при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки ма< місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операцій і недобросовісно використовує ці відносини для не­правомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.

Якщо винна особа проникає до захищеної електронної системи в інший спосіб, на приклад, шляхом блокування чи знищення захисних кодів, і здійснює незаконні опера­ції по заволодінню чужим майном, її дії не утворюють складу шахрайства, оскільки і них відсутні обман чи зловживання довірою. їх слід розглядати як крадіжку чужою майна і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 185.

Про поняття таких кваліфікуючих шахрайство ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах або завдання ним значної шкоди потерпіло­му, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб чи організованою гру­пою- ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корислнш злочини проти приватної власності» (пункти 18, 19, 20).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабаріш цтво» (п. 9).

Постанова ПВС від 12 квітня 1996 р. № 6 «Про практику розгляду судами кримінальнії справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» (п. 3).

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шля­хом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи пе­
ребувало в її віданні,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходін громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зло­
вживання службовою особою своїм службовим становищем -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати ся певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені по­
вторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбан ленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обі­ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох рокіи

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо
вони вчинені у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї
статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою
групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

І. З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі:

1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;

2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191);

3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання
і -іужбовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, не-понерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з Намірому подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У ре-

і.таті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користува-гисьвилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє ма-геріальнестановище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, без-Оплатнупередачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого

і па, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний Поліпшуємайнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними мплконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна пев­них матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у разі, коли його

предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно

находилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по

іхчпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність

ке обумовлюватись службовими обов'язками, договірними відносинами або спеціаль­ним дорученням. Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у 11'удових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми І іасності (комірник, експедитор, агент з постачання, продавець, касир). Такою право-

іністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відпо-ііднодо закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки пі іберігання майна. Така правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правовихугод підряду, найму, оренди, комісії, прокату, перевезення, зберігання. При цьомуне має значення, яким саме власником - юридичною чи фізичною особою- вин-ііпіі був наділений певною правомочністю щодо відповідного майна.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена игішою правомочністю щодо цього майна, а за родом своєї діяльності мала лише доступ in цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно

і ііфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто і ех пічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних ірлпепортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з ір.ніспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна Певноюправомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід роз-і іядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення ■і\ жого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю,

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 192

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за статтями 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його відан­ні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквіва­лента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх служ­бовою особою - як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Части­ною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм служ­бовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже май­но на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, пред­метом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначе­ний спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наді­лений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи пе­ребуває у їх віданні. Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомоч­ністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за по­садою службових повноважень.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов'язане з внесенням такою особою до офіційних доку­ментів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або скла­данням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфіка­ції за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 191, 366.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст. 364 Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, служ­бова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протії правно отримуючи вигоду зі свого службового становища, заподіює власникові майнамайнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. 11а відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись оплатним вилученням чужого майна, \л якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент,- інше майно, гроші, вико ристання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.

Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службо вого становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364.

Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом ЗЛОвживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів - за відповідними частинами статей 191 і 364.

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отри­мання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається за­кінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

2. Суб'єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1
191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що

і предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловжи-іанняслужбової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише , пжбова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загаль­ні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

Суб'єктом злочинів, передбачених частинами 3-5 цієї статті, може бути як особа, икій майно було ввірене чи у віданні якої воно перебувало, так і службова особа.

3. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом і корисливим

мотивом.

4. Кваліфікованими та особливо кваліфікованимивидами привласнення, роз-
і рати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон
передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. З

191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або *>) організованою групою (ч. 5 ст. 191).

Про поняття таких кваліфікуючих цей злочин ознак, як вчинення його повторно, у іиких чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних поло-інях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення його за попередньою змовою гру­пою осіб чи організованою групою,- ст. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за-•, тодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 3).

Стаття 192.

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловжи­вання довірою

1. Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання
довірою за відсутності ознак шахрайства -

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що
заподіяли майнову шкоду у великих розмірах,-

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка. Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян, а у великих розмірах - така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Потерпілимвід злочину може бути як власник, так і законний володілець майна.

2.З об'єктивної стороницей злочин полягає в отриманні винним матеріальної ви-
иза рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловжи-
інядовірою за відсутності ознак шахрайства. За способом вчинення цей злочин є

ч.ким до шахрайства. Однак, на відміну від шахрайства, при його вчиненні не від-іисться вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну оду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 193

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

власника і поповнити його майновий фонд. Тобто він не вилучає майно, а лише не пе­редає його належному власникові чи законному володільцю.

Способамивчинення злочину є обман та зловживання довірою.

За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення цього злочи­ну аналогічні обману та зловживанню довірою при шахрайстві. Про їх поняття див. ко­ментар до ст. 191.

Заподіянням майнової шкоди, відповідальність за яке передбачена ст. 192, охоплю­ються випадки:

1) незаконного використання чужого майна чи грошових коштів (самовільне всупе­
реч укладеній угоді чи досягнутій домовленості безоплатне використання транспорт­
них засобів чи інших предметів; нецільове використання коштів чи майна іншого влас­
ника, отриманих на законних підставах (як попередню оплату за товар чи фінансування
певного проекту, орендування приміщень, у т. ч. і житла, або іншого майна, наданого
винному його власником чи законним володільцем на зберігання чи залишеного під
нагляд тощо), в результаті чого потерпіла сторона, будучи позбавленою можливості
використовувати майно чи кошти у власних інтересах, зазнає майнової шкоди у формі
упущеної вигоди;

2) неправомірного неповернення чи несвоєчасного повернення власнику майна чи
грошових коштів, що позбавляє власника можливості використовувати їх за власним
розсудом і отримати певний дохід;

3) ухилення від сплати обов'язкових платежів (перекручування умов договору купів-
лі-продажу з метою зменшення розміру мита, користування пільгами (на оплату житла,
електричної енергії чи газу, на проїзд тощо)), в результаті чого держава не отримує на­
лежних грошових надходжень. Не утворює складу цього злочину ухилення від сплати
податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткуван­
ня. Такі дії за наявності для того підстав слід розглядати як злочин у сфері господар­
ської діяльності і кваліфікувати за ст. 212;

4) отримання майна чи грошових коштів (кредитів, позик, субсидій та інших соці­
альних виплат, придбання нерухомості або іншого майна тощо) з використанням при
цьому пільг, на які винна особа не мала права (наприклад, отримання безвідсоткової
позики, яка надається певним категоріям громадян, що постраждали від Чорнобиль­
ської катастрофи; отримання позики для будівництва чи придбання дачних будинкін,
яка передбачена для ветеранів праці; безоплатне придбання медикаментів чи придбання
з 50%-ю знижкою їх вартості, що передбачено для певних категорій громадян);

5) звернення особою, яка перебуває на службі, на свою користь або користь інших
осіб грошових коштів, які є платою за отримані громадянами чи організаціями послуги
Правова оцінка дій винних осіб у таких випадках залежить від того, чи була та чи інша
особа наділена повноваженнями на отримання та оприбуткування таких платежів. На
приклад, дії працівників транспорту, які не уповноважені відповідним суб'єктом на
одержання коштів як плати за надані послуги, пов'язані з перевезенням транспортом
пасажирів або вантажу, і які одержують від фізичних або юридичних осіб гроші за
безквитковий проїзд чи за незаконне, без оформлення документів, перевезення вантажу,
утворюють склад злочину, передбаченого ст. 192. Якщо працівник транспорту упол
новажується на отримання коштів за надані послуги, то присвоєння отриманих ним
грошових коштів є привласненням чужого майна, оскільки з моменту отримання їх
уповноваженою особою вони стають власністю певного суб'єкта (юридичної чи фічич
ної особи). Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного трапі
порту, який не є службовою особою, майнової винагороди у значному розмірі за вико
нання чи невиконання дій з використанням становища, яке він посідає на такому трані
порті, слід кваліфікувати за ст. 354.

Якщо заподіяння майнової шкоди шляхом обману супроводжувалось підробленням документів чи використанням підроблених документів, вчинене слід кваліфікувати ивідповідними частинами ст. 196 та ст. 375.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 192, є матеріальним. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є настання в результаті його ичинення значної майнової шкоди. Згідно з приміткою до ст. 192, майнова шкода, за­подіяна шляхом обману або зловживання довірою, визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шко­ду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані влас­ником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих иючинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріаль­на шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна.