Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 12 часть

⇐ Предыдущая 72 73 74 75 76 77 787980 81 82 83 84 85 86 87 Следующая ⇒

Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на про-

лсення певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Ліцензія є • піним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом пильності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Здійснення без ліцен-ІІІ певного виду господарської діяльності, що потребує ліцензування, не може тягнути

II пювідальність за ст. 202, якщо особа, яка займалась такою діяльністю, не могла в

ановленому порядку одержати ліцензію (не було створено орган ліцензування, не '\ пі визначені ліцензійні умови тощо).

Види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, встановлені Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. і рім того, ліцензування банківської, зовнішньоекономічної діяльності, діяльності з па іання фінансових послуг, каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергети-■ и іа використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, інтелектуальної власної ті, телекомунікацій, виробництва й торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо-ІИМ, алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється згідно із законами, пю регулюють відносини у цих сферах. Враховуючи те, що ст. 202 не конкретизує, и им саме законодавством має передбачатись отримання спеціального дозволу (ліцен-ііі), під час притягнення особи до відповідальності за цією статтею потрібно керуватись иммогами й інших (крім Закону від 1 червня 2000 р.) законодавчих актів, присвячених нш линям ліцензування.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

( таття 202

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Фізичні особи — підприємці і службові особи юридичних осіб, зокрема суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність взагалі без ліцензії, якщо її отримання передбачене чинним законодавством, або після направлення відповідних документів в орган ліцензування, але до отримання ліцензії, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 202, якщо в результаті здійснення безліцензійної діяльності отримано дохід у великих розмірах.

Здійснення господарської діяльності з використанням ліцензій, дія яких анульована або строк дії яких сплив, ліцензій, незаконно отриманих від інших суб'єктів господарювання, ліцензій на інший, порівняно із фактично здійснюваним, вид діяльності, а також під час оскарження до суду рішення про анулювання ліцензії, що набрало чинності, за наявності підстав слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 202. У разі, коли орган ліцензування ухиляється від виконання рішення суду про необхідність видачі ліцензії, а зареєстрований суб'єкт підприємницької діяльності, не очікуючи виконання рішення суду, здійснює певну господарську діяльність без ліцензії, може бути застосована ч. 2 ст. 11.

Здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації або без ліцензії, отримання якої передбачено законодавством, слід кваліфікувати за ст. 213. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, кваліфікується за ст. 203-1.

Під порушенням умов ліцензування розуміється недотримання винним тих організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, які є обов'язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (наприклад, здійснення господарської діяльності на території адміністративно-територіальної одиниці, яка не вказана у ліцензії, або встановлено факт передачі ліцензії чи її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності). Порушенням умов ліцензування визнається також порушення порядку одержання ліцензії на певний вид господарської діяльності.

Ліцензійні умовите нормативно-правовим актом, який затверджується спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органу ліцензування. Вони можуть стосуватися кваліфікаційних вимог до працівників суб'єктів господарювання, їх кількості; особливих вимог щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, матеріально-технічної бази тощо.

Банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та навласний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Банком визнається юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБ здійснювати у сукупності зазначені операції. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається НБ.

Крім операцій, які становлять банківську діяльність, банк має право здійснювані такі банківські операції: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням кліпі тів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; 5) надання гаран тій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх вико нання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ричи к виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійсненняоперацій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБ банки також мають право здійснюві111 деякі інші операції: випуск, обіг, погашення державної та іншої грошової лотереї; пері

печення валютних цінностей та інкасацію коштів; довірче управління коштами та цінними паперами за відповідними договорами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів тощо.

За фактичне здійснення без державної реєстрації та ліцензій банківських операцій (наприклад, купівлі-продажу та обміну іноземної валюти, конвертаційних операцій) особи, які не є працівниками банків і небанківських фінансових установ, до відповідальності за ч. 2 ст. 202 притягуватися не повинні. Зазначена діяльність вказаних осіб згідно ІЗ законодавством взагалі не може бути зареєстрована і проліцензована НБ. Здійснення банківських операцій - виключна прерогатива банків і тих фінансових установ, які мають ліцензії НБ, і створення яких має відповідати встановленим вимогам, зокрема у питаннях організаційно-правових форм, розміру статутного капіталу, кадрового і технічного забезпечення. У зв'язку з цим здійснення банківських операцій приватними особами, фізичними особами - підприємцями та службовими особами юридичних осіб, я к і не є фінансовими установами, утворює склад злочину, передбаченого ст. 203.

Фінансовою установою визнається юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру. Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб И власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавст-Юм,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. До небанківських фінансових установ належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інве-стиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг - НБ; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів -ДКЦПФР; щодо інших ринків фінансових послуг - Державною комісією з регулю-иання ринків фінансових послуг України. Остання з названих структур видає ліцензії ІЛЯздійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з на-і.шня послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кре-іп гів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових по-I іуг, що передбачає пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фі-іичних осіб. Здійснювати перераховані види діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії, а тому здійснення саме таких операцій небанківських фінансових установ без спеціального дозволу за певних умов може кваліфікуватись за •1.2 ст. 202.

Замість вжитого у ч. 2 ст. 202 звороту «професійна діяльність на ринку цінних паперів» регулятивне законодавство використовує інше поняття - «професійна діяльність на фондовому ринку». Це - діяльність юридичних осіб з надання фінансових та піших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними панорами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності законодавством. На фондовому ринку здійснюються і. і к і види професійної діяльності: 1) діяльність з торгівлі цінними паперами (брокер-I мсаі дилерська діяльність, андеррайтинг, діяльність з управління цінними папера-

і; 2) діяльність з управління активами інституційних інвесторів; 3) депозитарна

іьність; 4) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку. Ліцензійні умови, у і ч. вимоги до розміру статутного і власного капіталу, порядку його визначення, лікві-іпості, кваліфікаційні вимоги до фахівців професійного учасника фондового ринку, необхідні умови договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльнос-іі нафондовому ринку, інші вимоги та показники встановлюються законами України та по|)мативно-правовими актами ДКЦПФР.

ДКЦПФР видає ліцензії на такі види діяльності на ринку цінних паперів: 1) брокер-

адіяльність; 2) дилерська діяльність; 3) андеррайтинг; 4) діяльність з управління

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Роздиі VII

Стаття 202

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

цінними паперами; 5) діяльність з управління активами; 6) діяльність з управління іпотечним покриттям; 7) депозитарна діяльність депозитарію цінних паперів; 8) депозитарнії діяльність зберігача цінних паперів; 9) діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 10) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку; 11) розрахунково-клірингова діяльність.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами: 1) розміщення емітентом власних цінних паперів; 2) викуп емітентом власних цінних паперів; 3) проведення юридичними особами та фізичними особами-підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних; 4) провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі-продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі-продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами; 5) внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб. Без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися такі операції: 1) дарування та спадкування цінних паперів; 2) операції, пов'язані з виконанням рішення суду; 3) придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.

Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю вважається закінченим злочином з моменту, коли внаслідок здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержала дохід у великих розмірах. Про поняття доходу у великому розмірі див. примітку до ст. 202. Зайняття підприємницькою діяльністю беч державної реєстрації або зайняття господарською діяльністю без ліцензії, не пов'язане з фактичним одержанням доходу у великому розмірі, має тягнути адміністративну відповідальність (зокрема статті 145, 160, 160-2, 164, 164-5, 177-2, 195-6 КАП). Здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії, що не поєднується з одержанням доходу у великому розмірі, охоплюється ст. 166-8 КАП.

Під доходом у данрму разі слід розуміти так званий чистий дохід - всю суму надходжень від виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг з урахуванням витрат, пов'язаних із здійсненням такої діяльності (придбання сировини та інших товарно-матеріальних цінностей, оренда приміщень, витрати на транспортні засоби, оплата праці тощо). Дохід суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань (ч. 1 ст. 42 ГК). Фактичні дані, що підтверджують розмір отриманого доходу, можуть встановлюватись за допомогою висновків експерта, актів документальної перевірки виконання податкового законодавства, матеріалів ревізії фінансово-господарської діяльності. Обґрунтованість викладеного розуміння доходу як криміно-утворюючої ознаки підтверджується і правилом, згідно з яким «усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь» (ч. З ст. 62 Конституції України) і яке дозволяє вирішувати питання матеріального права у разі неоднозначності положені, кримінального закону.

Дії громадянина, який одержав доходи від діяльності, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації і не сплатив з них податки, мають кваліфікуватись лише за ст. 202 і додаткової кваліфікації за ст. 212 не потребують, оскільки такі доходи непідлягають декларуванню згідно із податковим законодавством. Водночас самостійну кримінально-правову оцінку за ст. 212 (крім інкримінування ст. 202) має отримувати умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів з тих доходів, одержання яких пов'язується із зареєстрованою у встановленому порядку господарською діяльністю, яка однак здійснюється без одержання ліцензії або з порушенням умов ліцензування. Якщо зазначена діяльність не поєднується з ухиленням від сплати податків, дії винного слід кваліфікувати лише за ст. 202. Див. також коментар до ст. 212.

3. Суб'єктомзлочину є: 1) фізичні осудні особи незалежно від громадянства, які

досягли 16-річного віку, у т.ч. особи, які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 2) службові особи юридичних осіб -підприємницьких та інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензії, хоч цей обов'язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим дого-иором. Наявність обов'язку у певного працівника підприємства чи організації дотримуватись вимог ліцензування має встановлюватись у кожному конкретному випадку з урахуванням здійснюваного ним фактичного та юридичного контролю за фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання.

4. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом.

Якщо без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва здійснюється діяльність, яка містить ознаки підприємницької і підлягає ліцензуванню, суб'єктивна сторона злочину додатково характеризується спеціальною метою- прагненням винного отримати під такої діяльності прибуток. Безліцензійна або пов'язана з порушення умов ліцензування господарська діяльність, передбачена ч. 1 і ч. 2 ст. 202, в обов'язковому порядку ііс характеризується наявністю зазначеної мети, хоч у переважній більшості випадків ни пні особи переслідують саме таку мету. Тим більше, що кримінальна відповідальність за ст. 202 настає лише за умови одержання доходу у великих розмірах.

ГК (статті 3, 12, 14, 42, 43, 52, 58, 142, 167, 240, 339, 352-359).

ЦК (ст. 50).

Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 p. (cm. 4).

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.

Закон України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» від 11 січня '000 р.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» $ід 12 липня 2001 р.

Закон України «Про страхування» у редакції від 4 жовтня 2001 р.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»

15 травня 2003 р.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 p. (cm. 1).

Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. (глава VIII).

Закон України «Про радіочастотний ресурс України» у редакції від 24 червня 2004 р.

Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 6 серпня 2005 р.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення» у редакції від 12 січня 2006 р.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. (розділ III).

Декрет KM «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 р.

Декрет KM «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р.

Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» tt 817 від 23 липня 1998 р.

Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України. Затвер-■ • жене указом Президента України № 292/2003 від 4 квітня 2003 р.

Перелік органів ліцензування. Затверджений постановою KM № 1698 від 14 листопада •000 р.

Постанова КМ «Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності» від 20 листопада 2000 р. № 1719.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Роздіі VII

Стаття 203

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Постанова КМ «Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу» № 1755 від 29 листопада 2000 р.

Постанова KM «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачуліцензії для окремого виду господарської діяльності» № 756 від 4 липня 2001 р.

Постанова КМ «Про встановлення строку дії ліцензій на провадження окремих видів діяльності на ринку цінних паперів та погодження розміру плати за їх видачу» № 802 від 7 червня 2006 р.

Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій. Затверджене постановою Правління НБ№ 181 від 6 травня 1998 р.

Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Затверджене постановою Правління НБ№275 від 17липня 2001 р.

Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небан-ківськими установами. Затверджене постановою Правління НБ № 344 від 16 серпня 2001 р.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. Затверджене постановою Правління НБ№ 369 від 28 серпня 2001 р.

Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень. Затверджене постановою Правління НБ№ 375 від 31 серпня 2001 р.

Положення про здійснення державного нагляду за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування. Затверджене наказом Держпідприємництва № 101 від 25 липня 2001 р.

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України. Затверджене постановою Правління НБ № 508 від 16 грудня 2002 р.

Положення про порядок ліцензування телерадіомовлення. Затверджене рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 938 від 7 липня 2003 р.

Положення про Державний реєстр фінансових установ. Затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №41 від 28 серпня 2003 р.

Правила проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 96 від 28 жовтня 2003 р.

Ліцензійні умови провадження діячьності з адміністрування недержавних пенсійних фондів. Затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №118 від 13 листопада 2003 р.

Положення про порядок державної реєстрації недержавних пенсійних фондів. Затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 186 від 29 грудня 2003 р.

Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 21 від 22 січня 2004 р.

Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами. Затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 3981 від 26 квітня 2005 р.

Ліцензійні умови провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами. Затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 4802 від 18 жовтня 2005 р.

Розпорядження Державної комісії з регулюватія ринків фінансових послуг України «Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительства» № 5555 від 31 березня 2006 р.

Ліцензійні умови провадження організації діяльності з проведення азартних ігор. Затверджені наказом Держпідприємництва і МФ № 40/374 від 18 квітня 2006р.

Ліцензійні умови провадження професійної діячьності на фондовому ринку - діяльності і управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами). Затвс/) д.женірішенням ДКЦПФР № 341 від 26 травня 2006р.

Порядок та умови видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії. Затверджені рішенням ДКЦПФР № 345 від 26 травня 2006 р.

Постанова ПВС № 3 від 25 квітня 2003 р. «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» (пункти 2-7, 10).

Стаття 203. Зайняття забороненими видами господарської діяльності

1. Зайняття видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна за
борона, встановлена законом, крім випадків, передбачених іншими статтями
цього Кодексу,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони були пов'язані з отриманням доходу у великих
розмірах або якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за зайняття
забороненими видами господарської діяльності,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок зайняття дозволени
ми видами господарської діяльності.

2. Об'єктивна стороназлочину виражається у зайнятті тими видами господарської
діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, крім випадків, передбачених іншими стат
тями КК.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202.

Диспозиція ст. 203 має у цілому бланкетний характер, що для з'ясування змісту кримінально-правової заборони робить необхідним звернення до відповідних законів. І іоняття спеціальна заборона, вжите в ч. 1 ст. 203, означає не заборону певних діянь іпагалі (господарська діяльність як така є дозволеною), а відсутність необхідних підпав для їх вчинення конкретною особою. Разом з тим розглядуваний склад злочину утворює і зайняття тими видами діяльності, якими ні фізичні, ні юридичні особи не имраві займатися взагалі (наприклад, виготовлення самогону, діяльність, пов'язана з обігоманалогів наркотичних засобів і психотропних речовин).

Відповідно до закону, певні види господарської діяльності можуть здійснювати піше державні підприємства та організації (наприклад, виготовлення і реалізація війсь-КОВОЇзброї та боєприпасів до неї, охорона окремих особливо важливих об'єктів права кржавної власності, виробництво та експлуатація ракет-носіїв, технічне обслуговуванії н та експлуатація первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем

■фонного зв'язку, виробництво спирту етилового тощо).

Окремі види господарської діяльності дозволено здійснювати лише юридичним •бампевних організаційно-правових форм. Наприклад, проведенням ломбардних операцій, крім державних підприємств, можуть займатися тільки повні товариства. Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім ионного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або ючірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами. Організаційно-пра-Ювимиформами створення банків виступають відкрите акціонерне товариство і коопе-ім пінний банк.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

( тиття 203

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Спеціальні заборони на зайняття видами господарської діяльності можуть стосуватися й інших моментів - предмета діяльності, правового статусу суб'єкта, його освіти, кваліфікації тощо і формулюватись у законодавстві різними способами (у т. ч. шляхом встановлення відповідальності за вчинення певних дій). Наприклад, аудиторам забороняється безпосередньо займатися іншими видами підприємницької діяльності, що не виключає їх права отримувати доходи від корпоративних прав, а провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім прямо передбаченої відповідним законом, не допускається.

Зайняття неналежними суб'єктами - фізичними особами, не уповноваженими на це юридичними особами та юридичними особами недержавної форми власності - видами діяльності, які для них не дозволені, потрібно розцінювати як зайняття забороненими видами господарської діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст. 203. Зайняття господарською діяльністю з порушенням вимог законодавства щодо організаційно-правових форм для конкретних видів діяльності також утворює розглядуваний

склад злочину.

У разі, коли суб'єкт господарювання у встановленому порядку отримав ліцензію на певний вид господарської діяльності, для провадження якого необхідні спеціальні знання, а згодом порушує ліцензійні умови, пов'язані з кваліфікаційними вимогами, вчинене не містить ознак даного складу злочину і за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 202.

Зайняття забороненими видами господарської діяльності слід відмежовувати від злочину проти правосуддя — ухилення від позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Якщо особа, позбавлена за вироком суду права займатись певною діяльністю, не виконує винесений щодо неї вирок, її дії слід кваліфікувати не за ст. 203, а за ч. 1 ст. 389.

Види діяльності, які підлягають ліцензуванню і за умови отримання спеціального дозволу можуть здійснюватись суб'єктами господарювання, не розглядаються як такі, щодо яких є спеціальна заборона. Зайняття цією дозволеною діяльністю, але з порушенням встановленого порядку (без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва або без отримання спеціального дозволу) тягне за собою адміністративну (зокрема, ст. 164 КАП) або кримінальну (ст. 202) відповідальність. На відміну від статей 202, 203 встановлює відповідальність за здійснення певних видів господарської діяльності, які суб'єкт взагалі не має права здійснювати або не може одержати дозвіл на їх здійснення без зміни свого правового статусу (наприклад, здійснення банківських операцій приватною особою - див. коментар до ст. 202).

⇐ Предыдущая 72 73 74 75 76 77 787980 81 82 83 84 85 86 87 Следующая ⇒

Просмотров 584

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.su - 2025 год. Все права принадлежат их авторам!