Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 18 часть

4. Суб'єкт злочину загальний. Якщо злочин виражається у вчиненні відповідних
правочинів, за його скоєння може відповідати особа, яка набула в установленому зако­
ном порядку повної цивільної дієздатності і не позбавлена дієздатності судом або не
Обмеженау ній. Вимога щодо цивільної дієздатності суб'єкта злочину не є обов'яз-
ковоюу разі «посереднього» вчинення легалізації.

За ст. 209 може нести відповідальність як особа, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, і наступні дії, які і '-.оплюються поняттям легалізації, так і той, хто не вчиняв предикатного діяння.

Особи, які не виконують об'єктивну сторону легалізації, але умисно сприяють їй Шляхомдії або бездіяльності (наприклад, надають можливість скористатись банківсь-і мм рахунком), можуть притягуватись до відповідальності як пособники із посиланням її.і 'і. 5 ст. 27. Це стосується і працівників суб'єктів первинного фінансового моніторин-і v (про поняття таких суб'єктів див. коментар до ст. 209-1), нотаріусів, фінансових кон-и.тантів. За наявності підстав зазначені особи можуть визнаватись виконавцями роз-і і пуваного злочину.

Дії особи, яка не є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, що полягають у

і і майна, одержаного внаслідок вчинення злочину (наприклад, крадіжки) іншими

■оами, не утворюють складу легалізації коштів або іншого майна, одержаних зло-чшшим шляхом (ст. 209), якщо такому майну не надається вигляд правомірно здобуто-

іалежно від конкретних обставин справи зазначені дії містять ознаки пособництва у

і ііжці або складу злочину, передбаченого ст. 198.

5, Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Сумлінна по-
іка щодо походження зазначеного у ч. 1 ст. 209 майна виключає кримінальну відпо-
і іьність за цією статтею. Для кваліфікації за ст. 209 не вимагається точної обізнаності

о характер та конкретні обставини вчинення предикатного діяння, але необхідним є чдомлення особою тих фактичних обставин вчиненого, з якими КК пов'язує можли­вії п. призначення покарання у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років. ¹ "ч інаність особи про відповідне походження «брудного» майна встановлюється у кож­ні >му конкретному випадку.

Найменування розглядуваного злочину, а також звернення до положень законо-

і ва про протидію відмиванню дають змогу зробити висновок про те, що у ст. 209

гься про таке залучення відповідного майна у побутовий і господарський обіг, яке

шусться з прагненням надати даному процесу правомірного вигляду. Це прагнення

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Стаття 209

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

може поєднуватись із задоволенням власних потреб чи мотивів винної особи (напри­клад, з бажанням отримати прибуток або допомогти тому, хто вчинив предикатне діян­ня, уникнути покарання за скоєне).

Для кваліфікації за ст. 209 потрібно встановити, що дії винного були вчинені умис­но з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню відповідними коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їхнього по­ходження. Тобто бажання приховати справжнє джерело майна, з яким вчинюються угоди, інші дії або яке використовується, і видати «брудне» майно за легальні доходи виступає як обов'язкова характеристика суб'єктивної сторони. Через відсутність такого бажання випадки використання «брудного» майна для продовження вчинення незакон­них, у т. ч. кримінально караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підпри­ємницькою діяльністю без державної реєстрації) не утворюють складу злочину, перед­баченого ст. 209. З таких саме підстав не за ст. 209, а за ст. 396 слід кваліфікувати за­здалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, яке включає в себе і приховування предметів, здобутих шляхом його вчинення (наприклад, їх збері­гання, переховування,транспортування або переробку).

6. Кваліфікуючими ознакамизлочину є: 1) повторність; 2) вчинення його за по­
передньою змовою групою осіб або 3) у великому розмірі.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. У частині 2 ст. 209 йдеться про повторність лише тотожних злочинних діянь і не передбачено посилення відпові­дальності за повторність однорідних злочинів. У зв'язку з цим, якщо легалізації до­ходів, одержаних злочинним шляхом, передувало використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або пре­курсорів (ст. 306), ця обставина не може слугувати підставою для кваліфікації вчине­ного за ч. 2 ст. 209 за ознакою повторності. Відсутня повторність у разі, коли увчи­неній легалізації «брудних» доходів вбачаються ознаки продовжуваного злочину (скажімо, має місце «смарфінг» - структурування або ситуація, коли особа, придба-ваючи нерухомість для її наступного продажу, надалі, як і заплановано, реалізує май­но, або випадок, коли особа, реалізуючи єдиний умисел, з одним і тим самим майном, одержаним злочинним шляхом, послідовно вчинює декілька діянь, альтернативно зазначених у ч. 1 ст. 209). Під «смарфінгом» у міжнародній фінансовій практиці розу­міється обхід формальних обмежень за допомогою техніки подрібнення внеску, здійс­нення фінансової операції з готівкою на суму, трохи меншу за ту, що визначена законо­давством як мінімальний показник для заповнення і подання відповідної інформації.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осібдив. ст. 28 і коментар до неї. Про великий розмір легалізації (відмивання) доходів, одержаних зло­чинним шляхом, див. п. 2 примітки до ст. 209.

7. Особливо кваліфікуючими ознакамизлочину є: 1) вчинення його організова­
ною групою; 2) в особливо великому розмірі.

Про поняття вчинення злочину організованою групою див. ст. 28 і коментар до неї, а про особливо великий розмірлегалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом,- п. З примітки до ст. 209.

8. Легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, потрібно від­
межовувати від злочину, передбаченого ст. 198.

Предметом легалізації є майно, яке не лише прямо, а й опосередковано отримано злочинним шляхом. Так, якщо особа на грошові кошти, отримані в результаті вчинення злочину, придбаває цінні папери, які згодом обмінює на інше майно, то це не перешко­джає застосуванню ст. 209 (за умови усвідомлення винним злочинного характеру пер­вісного походження видозміненого надалі майна). До предмета ж злочину, передбаче­ного ст. 198, відносять тільки те майно, яке отримано в результаті вчинення злочину безпосередньо. Крім цього, ст. 198 не обмежує коло тих злочинів, унаслідок вчинення яких одержується майно, придбання, отримання, зберігання або збут якого надалі тягнекримінальну відповідальність (для порівняння див. п. 1 примітки до ст. 209). Якщо

предметом деяких різновидів злочину, передбаченого ст. 209, поряд із власне коштами і майном визнаються також права на такі кошти і майно (охоплюються поняттям доходів як економічної вигоди), то для злочину, описаного у ст. 198, таке розширення предмета злочину нехарактерне.

Відрізняються злочини, описані у статтях 198 і 209, також за ознаками об'єктивної сторони. Дії, вказані у ст. 198, тягнуть кримінальну відповідальність за даною статтею КК лише за умови, що у вчиненому не вбачається ознак легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, тобто ознак складу злочину, передбаченого ст. 209. Наприклад, придбання і збут майна, які фігурують у ст. 198 і за певних умов можуть розглядатись як укладення і виконання цивільно-правової угоди, не повинні набувати ознак відми-иання майна. А згадане у ст. 198 зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід відмежовувати від такого передбаченого ст. 209 різновиду відмивання, як полодіння майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправ­ного діяння, що передувало легалізації доходів. У тому разі, коли збут, придбання, отримання і зберігання майна, одержаного злочинним шляхом, не призводять до відми-иання майна, яке продовжує залишатись у тіньовому обороті, вчинене потрібно квалі­фікувати не за ст. 209, а за ст. 198.

Із суб'єктивної сторони, злочин, передбачений ст. 209, характеризується прагнен­ням винної особи надати правомірний вигляд процесові залучення майна у побутовий ЧИ господарський обіг. Така спрямованість дій не притаманна складу злочину, перед­баченого ст. 198,- придбаваючи, отримуючи, зберігаючи або збуваючи майно, одер­жане злочинним шляхом, винна у цьому злочині особа не прагне надати майну легаль­ного статусу, не бажає використовувати його під виглядом законного в операціях, уго-

іах і правомірній господарській діяльності. Вчинення злочину, передбаченого ст. 198, мас своїм наслідком фактичне втягнення злочинних доходів у побутовий і економіч­ний оборот без приховування справжнього джерела походження такого майна, без

падання володінню, користуванню або розпорядженню таким майном правомірного

Іигляду.

З урахуванням того, що злочин, описаний у ст. 198, на законодавчому рівні розгля-

іаєтьсяяк різновид причетності до злочину, його суб'єктом не визнається особа, яка, іучи виконавцем або співучасником, скоїла той злочин, унаслідок якого одержане то. А за ст. 209 може нести відповідальність як особа, яка одержала кошти чи інше

майнозлочинним шляхом, так і особа, яка заздалегідь пообіцяла вчинити передбачені

пню статтею дії для легалізації коштів чи майна, одержаних унаслідок вчинення пре-

іикатногодіяння.

Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним ШЛЯХОМ, від 8листопада 1990р. Ратифікована Законом України від 17 грудня 1997р.

Директива РЄ «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей» ¹ 10 червня 1991 р.

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Ратифікована Зако-Vкраїни від 4 лютого 2004 р.

ЦК (статті 31, 32, 35, 39-41, 179, 190, 202-212, 222).

іакон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» і березня 1992 p. (cm. 7).

іакон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (статті 63-65). іакон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» І 12 липня 2001 р. (статті 1, 4-6, 18-23).

Іакон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних чинним шляхом» від 28 листопада 2002 р.

Постанова KM і НБ «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів бороть-• підмиванням грошей (FA TF)» №1124 від 28 серпня 2001 р. Концепція розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одер-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

І шиття 209-1

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

жаних злочинним шляхом,і фінансуванню тероризму на 2005—2010 роки. Схвалена розпори дженням KM № 315-р від 3 серпня 2005 р.

Постанова ЛВС № 5 від 15 квітня 2005 р. «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідапьність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочин ним ииіяхом».

Стаття 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

1. Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або по­
вторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові
операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моні­
торингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фі­
нансового моніторингу,-

карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімуміп доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надаєть­
ся спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансово­
го моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з профе­
сійною або службовою діяльністю,-

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімуміп доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

(Статтею 209-1 Кодекс доповнено Законом № 430-IV від 16.01.2003 р.)

1. Основним безпосереднім об'єктомзлочину, передбаченого ст. 209-1, є нормалі,
не, врегульоване законодавством функціонування системи фінансового моніторингу в
частині встановленого порядку обігу та захисту інформації, яка надається спеціально
уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (далі
Уповноважений орган), а також правомірна діяльність цього органу. Система фінанси
вого моніторингу, складаючись з двох рівнів (первинного та державного), покликана
унеможливити використання фінансової системи країни для легалізації «брудних»
коштів і фінансування тероризму. Додатковими об'єктами злочину можуть виступаїп
порядок здійснення фінансової діяльності, інтереси правосуддя, громадська безпека.

2. Об'єктивна стороназлочину, передбаченого ч. І ст. 209-1, полягає у: І) повтор
ному неподанні спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінам
сового моніторингу інформації про фінансові операції; 2) повторному поданні зазначе­
ному органу недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутріш
ньому або обов'язковому фінансовому моніторингу.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-і, полягає у незаконному розголошенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається зазначеному органу.

Зазначена інформація вважається такою, що має обмежений доступ. У плані відію відальності за ч. 2 ст. 209-і розголошена інформація може стосуватись не лише фінам сових операцій, у т. ч. тих, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансоио му моніторингу. її змістом можуть бути, наприклад, отримані Уповноваженим органом відомості про заходи, спрямовані на протидію легалізації «брудних» коштів.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у т. ч. особам, стосовно фінансових операцій яких прот> диться перевірка) інформації, що надається Уповноваженому органу, та іншої інформа

і питань фінансового моніторингу, зокрема про факт надання такої інформації. Пра-

іикамсуб'єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали Уповноважено-

іргану повідомлення про фінансову операцію, що відповідно до закону підлягає фі-

овому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінан-

• "us операцію, та будь-яких третіх осіб.

I Іезаконне розголошення не самого змісту інформації, яка була надана уповноваже-
. органу, а лише факту надання Уповноваженому органу такої інформації тягне не

пальну, а адміністративну відповідальність (ч. 2 ст. 166-9 КАП). ( псціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моні-■шігу - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність

0 спрямовується і координується КМ. Для виконання покладених на нього завдань
кавний комітет фінансового моніторингу України (далі - Уповноважений орган)
іначні права (зокрема, він має право одержувати у встановленому порядку від пра-

■оронних та інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підпри-і її, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію, у т. ч. таку, що "ішть банківську або комерційну таємницю, а від суб'єктів первинного фінансово-юніторингу - інформацію про фінансові операції, що стали об'єктом фінансового

І..... орингу).

У ч. 1 ст. 209-1 передбачено караність поведінки, пов'язаної з інформацією в основ-іу про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінан-іму моніторингу, однак якщо злочин набуває вигляду неподання інформації, то іктер відповідної фінансової операції у КК не уточнюється.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо су­ма яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. або дорівнює чи пере-:уму в іноземній валюті, еквівалентну 80 тис. грн., і якщо ця операція має одну більше ознак, визначених законодавством. Суб'єкт первинного фінансового моні-міпу зобов'язаний подавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову рацію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше, ніж протя-ірі.ох робочих днів з моменту її реєстрації. Повідомлення про фінансову операцію

I1 м немістити відомості, зокрема, про особу, яка здійснює фінансову операцію та

від імені або за дорученням якої здійснюється така операція, її вид, суму, валю-

1 якій здійснюється фінансова операція, підстави для її здійснення, ознаки, за якими
раціяпідлягає фінансовому моніторингу. Також суб'єкт первинного фінансового
ііторингу на запит Уповноваженого органу зобов'язаний подавати додаткову інфор-
Ію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторин-
КС пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту. Невико­
нання зазначених обов'язків за наявності до цього підстав може утворювати розгляду-

ій склад злочину.

Порядок подання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що

ічіас обов'язковому фінансовому моніторингу, встановлюється: для банків - НБ,

кшихсуб'єктів первинного фінансового моніторингу - KM. Банкиі фінансові установи, здійснюючи ідентифікацію клієнтів, повинні витребувати

менти і відомості, необхідні для з'ясування особи клієнта, суті його діяльності, фі-

овогостану. У разі наявності під час здійснення ідентифікації мотивованої підозри і" подання клієнтом недостовірної інформації або умисного подання інформації з ме-і мислення в оману банк чи фінансова установа повинні надавати інформацію про фі-и овіоперації такого клієнта Уповноваженому органу. Умисне повторне невиконання

того обов'язку є підставою для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 209-1.

І Іпшчерпний перелік фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінан-

Неподання інформації означає, що особа, володіючи потрібною інформацією і маючи змогу виконати обов'язок, покладений на неї законодавством, або вимогу Упов­новаженого органу, умисно це не робить. Розглядуваний склад злочину потрібно вбача­ти як у разі, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону або Уповнова женого органу, так і тоді, коли вона фактично не подає до Уповноваженого органу у встановленому порядку інформацію, а також, коли надається лише частина належної інформації про фінансові операції. Несвоєчасне подання інформації, тобто подання її з порушенням встановлених термінів, тягне адміністративну відповідальність (ч. І ст. 166-9 КАП).

Під поданням недостовірної інформації треба розуміти подання Уповноваженому

органунеправдивих відомостей, тобто даних, які повністю або частково не відповіда­ні 11, дійсності і здатні ввести Уповноважений орган в оману (наприклад, ці дані можуть І і осуватись характеру та суб'єктного складу проведеної фінансової операції). Спосіб подання завідомо недостовірної інформації (в електронній формі каналами зв'язку, на магнітному або паперовому носії) на кваліфікацію за ч. 1 ст. 209-1 не впливає.

Неподання інформації про фінансові операції та подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, повинно кваліфікуватись за ч. 1 ст. 209-1 лише, якщо ці пяння вчинені повторно. Поняття повторності, означаючи вчинення у різний час двох і оільше окремих діянь, у даному разі використовується не як позначення певного різно-іидумножинності злочинів, а як характеристика об'єктивної сторони одиничного зло­чину, коли декілька тотожних правопорушень, за жодне з яких на особу не накладалось і іміністративне стягнення, набувають характеру злочину лише у разі їх поєднання. І Іри цьому необхідно, щоб особу можна було притягнути до юридичної відповідально-СТІза вчинене раніше діяння. Відповідно до ст. 38 КАП адміністративне стягнення може 5) ги накладене не пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення (при три-паючому правопорушенні - не пізніш як через 2 місяці з дня його виявлення). Адміні-СТративнеправопорушення враховується при кваліфікації за ч. 1 ст. 209-1 як складова повторності саме у межах вказаних строків.

Одноразове неподання інформації або подання недостовірної інформації визнається І шіністративним правопорушенням (ч. 1 ст. 166-9 КАП), предметом якого є інформа­ція про фінансові операції, що підлягають первинному (як обов'язковому, так і внутріш­ньому) фінансовому моніторингу.

Повторність як ознаку об'єктивної сторони розглядуваного злочину слід вбачати і І юму разі, коли особа не подає інформацію або подає завідомо недостовірну інфор­мацію після притягнення її до адміністративної відповідальності за таке саме діяння На підставі ч. 1 ст. 166-9 КАП і при цьому накладене на особу адміністративне стяг­нення зберігає свою юридичну силу. З урахуванням ст. 39 КАП з дня закінчення ви­конанняадміністративного стягнення, якому піддана особа, до моменту вчинення «мову неподання інформації або подання недостовірної інформації має минути не більшніж один рік.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту вчинення ідругевідповідного тотожного правопорушення - неподання інформації або подання і.шідомо недостовірної інформації. Якщо ж особа, наприклад, спочатку не подає відпо-ІІднуінформацію, а згодом подає завідомо недостовірну інформацію, підстав для за-I і осування ч. 1 ст. 209-1 не вбачається.

Розголошення інформації (ч. 2 ст. 209-1) означає, що особа, якій зазначена вище інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, ознайом-по( і нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можли-ик п, стороннім особам ознайомитися з відповідними відомостями.

Положення про розголошення^ будь-якому вигляді означає, що способи розголо­шення інформації (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, передача докумен­ті, повідомлення у ЗМІ, наукових статтях, виступах тощо) можуть бути різними і на і пфікацію за ч. 2 ст. 209-1 не впливають.

Для наявності розглядуваного складу злочину має бути встановлено, що розголо-

ннябуло незаконним. Наприклад, Уповноваженому органу заборонено передавати

и.-кому одержану від суб'єктів первинного фінансового моніторингу інформацію,

і містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених

оном.Одним з випадків правомірного розголошення інформації, що виключає ін-

і рпмінування ч. 2 ст. 209-1, є передача Уповноваженим органом відповідних матеріалів

правоохоронних органів за наявності достатніх підстав вважати, що фінансові опе-

ні можуть бути пов'язані з відмиванням доходів або фінансуванням тероризму.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту ознайомлен-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

( таття 210

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ня хоча б однієї сторонньої особи з відповідною інформацією. Цей злочин за предме­том, мотивом і законодавчою конструкцією складу злочину слід відрізняти від розго­лошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232).

3. Суб'єктзлочину спеціальний.

У злочині, передбаченому ч. 1 ст. 209-1,- це призначений керівництвом суб'єкта первинного фінансового моніторингу працівник, який є відповідальним за координацію діяльності з проведення суб'єктом (його відокремленим підрозділом) заходів фінансо­вого моніторингу і до службової компетенції якого належить подання інформації Упов­новаженому органу. Ним також може бути керівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу, якщо не вводилась окрема посада відповідального за проведення фінан­сового моніторингу. Перелік юридичних осіб, які є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, наводиться у законодавстві про протидію відмиванню (це, зокрема, банки, страхові та інші фінансові установи, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасни­ки ринку цінних паперів, підприємства й об'єднання зв'язку, інші некредитні організа­ції, які здійснюють переказ коштів, тощо).