Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 17 часть

України означає передусім їх відкриття без відповідного дозволу НБ, якщо такий дозвіл потрібно одержувати відповідно до валютного законодавства.

Індивідуальної ліцензії потребують операції з розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття: 1) рахунків у іноземнії! валюті фізичними особами-резидентами на час перебування останніх за кордоном; 2) кореспондентських рахунків уповноваженими банками; 3) рахунків у іноземній ва­люті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представ­ництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними при­вілеями, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Відкриття валютних рахун­ків за межами України у таких випадках має визнаватись законним.

Щодо відкриття за межами України інших валютних рахунків резидентів, то чинно валютне законодавство не містить положення про обов'язковість ліцензування їх від­криття. Про факт відкриття рахунка резидент лише зобов'язаний у триденний строк повідомити територіальне управління НБ за своїм місцезнаходженням (місцем прожи­вання). Індивідуальна ліцензія НБ видається резиденту на розміщення валютних цінно­стей на рахунку, вже відкритому за межами України. Розміщення валютних цінностей це їх зарахування на рахунок резидента (його відокремленого структурного підрозділу) та/або наявність залишку валютних цінностей на такому рахунку.

Разом з тим незаконність відкриття валютного рахунка повинна вбачатись у разі його відкриття на підставі підробленої ліцензії, а також тоді, коли справжня індивіду­альна ліцензія НБ одержується винним шляхом обману - внаслідок подання недостовір­них відомостей, істотних з погляду вирішення питання про надання ліцензії НБ. Ліцен­зія, отримана обманним шляхом, анулюється, а дії особи, яка подала сфальсифіковані документи для одержання індивідуальної ліцензії НБ і за їх допомогою незаконно від крила за кордоном валютний рахунок, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочиніи, передбачених статтями 208, 358 (366).

Під незаконним використанням валютних рахунків слід розуміти здійснення будь-яких операцій на них - зняття коштів чи процентів з рахунків, зарахування додат­кових коштів тощо,- якщо такі операції вчинювались взагалі без індивідуальної ліцензії НБ, після закінчення строку її дії (цей строк не може перевищувати одного календарно­го року), або якщо ці операції не були передбачені умовами ліцензії чи вимогами чин ного законодавства або порушували останні.

Так, розміщувати гривні на валютному рахунку за межами України та здійснювані

ІНШІоперації, в гривнях, через такий рахунок забороняється. Ліцензія видається власнику

права передавання її іншим особам. Якщо фізична особа під час перебування за

Каріоном відкрила рахунок і бажає після повернення в Україну надалі проводити опе-

і'ппї через цей рахунок, вона має звернутись до НБ для отримання ліцензії. Умисне

рування вказаних правил може розглядатись як кримінально каране порушення по-

V використання за межами України валютного рахунку.

Злочинє закінченим з моменту незаконного відкриття або використання за межами іїни валютного рахунка.

1 Ісреказ іноземної валюти за межі України без використання банківських рахун-атакож переказ іноземної валюти на банківські рахунки інших фізичних або идичних осіб за межами України, здійснюваний фізичною особою - резидентом іконно (без ліцензії, яка вимагається, за підробленими документами, з повідом-існнямнеправдивої інформації тощо), диспозицією ст. 208 не охоплюється. У ній і" і.шовлено відповідальність не за будь-яке розміщення валютних цінностей на ра­ках чи у вкладах за межами України, що підлягає ліцензуванню з боку НБ, а саме незаконне відкриття або використання винною особою за межами України певних Іі іютнихрахунків. За наявності до цього підстав вказані дії резидента можуть квалі­фікуватись за ст. 358 (366).

4. Суб'єктомзлочину виступають: 1) громадяни України, що постійно проживають
и території (у т. ч. ті, хто тимчасово перебуває за кордоном); 2) особи, які здійсню­
ючі, підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; 3) службові особи під-
прік мств, установ, організацій, що діють на території України; 4) інші особи, які діють

врученням зазначених службових осіб (тобто від імені довірителя виконують юри-ІИЧНІдії по незаконному відкриттю чи використанню за кордоном валютних рахунків іичних осіб).

До інших осіб слід відносити, зокрема, громадян України, які постійно проживають II кордоном, а також іноземних громадян та осіб без громадянства незалежно від того, і ікають вони в Україні постійно чи ні. Податкове законодавство України особами, постійно проживають в Україні, визнає осіб незалежно від громадянства, які прожи­ти, в Україні в цілому не менше 183 днів протягом календарного року.

5. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознакамизлочину (ч. 2 ст. 208) є вчинення його: 1) повторно;
і попередньою змовою групою осіб.

1 Іро поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення зло-ііу за попередньою змовою групоюосіб див. ст. 28 і коментар донеї.

ГК (глава 37).

іакон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. (статті 7, 44, 45).

Uikoh України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

\екрет КМ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого

' І /'•

інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, пла­ті чснихдокументів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон * країни. Затверджена постановою Правління НБ № 283 від 12 липня 2000 р.

Правила реєстрації кореспондентських рахунків Національним банком України. Затвер-чі постановою Правління НБ № 343 від 15 серпня 2001 р.

Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на МІщеннярезидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на ра-ш межами України. Затверджене постановою Правління НБ № 485 від 14 жовтня і /..

Правила здійснення переказів іноземної валюти за дорученнями та на користь фізичних иітверджені постановою Правління НБ № 486 від 14 жовтня 2004 р.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

< тиття 209

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

1. Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим
майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправ­
ного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчи­
нення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо­
дження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти
або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так
само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержа­
них внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що
передувало легалізації (відмиванню) доходів,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних зло­чинним шляхом, та з конфіскацією майна.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за
попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені орга­
нізованою групою або в особливо великому розмірі,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержа­них злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Примітки: 1. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передува­ло легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кри­мінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох і більше років (за винятком діянь, передбачених статтями 207 і 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кри­мінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

2. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнаєть­
ся вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше
майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

3. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнаєть­
ся вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти
або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мі­
німумів доходів громадян.

(Стаття 209 в редакції Закону № 430-IVeid 16.01.2003 p.)

1. Основним безпосереднім об'єктомзлочину є встановлений з метою протидії за­
лученню в економіку «брудних» коштів порядок здійснення господарської діяльності, ;і
також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого та іншого подіб­
ного використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю. Додатковим
об'єктом виступають інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансової си­
стеми, засади добросовісної конкуренції.

2. Предметцього злочину - кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення

суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) юходів, а також права на кошти та майно.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в безготівко-иій формі (перебувають на банківському рахунку і їх обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національною, так і іноземною валютою.

Цивільне законодавство під майном як особливим об'єктом розуміє річ або сукуп­ність речей. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задоволь­няють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (це, наприклад, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва).

Предметом розглядуваного злочину не можуть виступати ті різновиди майна, віль­ний обіг яких згідно з чинним законодавством заборонений або істотно обмежений, незаконнідії з якими утворюють самостійні склади злочинів і які з огляду на це відми-іаннюне піддаються (наприклад, зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини та їхні аналоги, отруйні і силь­нодіючі речовини). Вчинення угод з такими предметами, не будучи легалізацією, має кмаліфікуватись не за ст. 209, а за іншими відповідними статтями (зокрема, за стаття­ми 263, 265, 307, 322).

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх

0 к-ржання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки криміналь­
ного законодавства України або іншої держави. Вказівка на винятково злочинний

актер одержання майна - предмета кримінально караної легалізації не означає, що

1 і 209 є нормою з кримінально-правовою преюдицією, яка вимагає для свого засто-

.іння попереднього винесення обвинувального вироку за суспільно небезпечне протиправне діяння - джерело «брудних» доходів. Положення про необхідність до-іримання у повному обсязі стосовно суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, конституційного принципу презумпції невинува-і і вже на момент порушення кримінальної справи за розглядуваною статтею КК є необгрунтованим. Вказаному принципу не суперечить та обставина, що у ряді кримі-Н і п.но-правових норм (зокрема, статтях 45-48, 198, 396) йдеться про вчинення зло­чину особою безвідносно до того, чи встановлено цеу судовому порядку. Крім цього, кливою є ситуація, коли суб'єкт, який вчинив предикатне діяння, переховується || і слідства і суду або з інших причин не може бути притягнутий до кримінальної мі іповідальності, а одержане ним «брудне» майно відмивається іншими особами. Та-і чином, відповідальність за ст. 209 не виключена у тих випадках, коли особа, кот-нчинила предикатне діяння, була звільнена від кримінальної відповідальності в піовленому законом порядку (у зв'язку із закінченням строків давності, застосу-м.иіііям амністії тощо) або не притягувалася до такої відповідальності (наприклад, у ш'иіку зі смертю), а одержані внаслідок зазначеного діяння кошти або інше майно пі предметом легалізації.

Для інкримінування ст. 209 особі, яка не вчиняла предикатного діяння, достатньо піовленого за допомогою будь-яких об'єктивних даних усвідомлення нею того, що і вчинює дії з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного про­странного діяння, що передувало легалізації доходів. Наявність обвинувального виро-v, яким особу визнано винною у вчиненні предикатного злочину, іншого проце-іі.ного документа суду, що підтверджує факт вчинення такого злочину (наприклад, іаиови про звільнення особи від кримінальної відповідальності), або принаймні по­мпони про порушення кримінальної справи полегшує з'ясування і доказування усві-іеннякримінально караного характеру походження відповідного майна. І наліфікація за ст. 209 можлива і тоді, коли особа не притягувалась до кримінальної ' іоиідальності за предикатне діяння. У такому випадку особа одночасно притягується і рпмінальної відповідальності за предикатний злочин та за легалізацію (відмивання) ■пі і пі або іншого майна, одержаних унаслідок його вчинення, тобто за сукупністю цих іинів,оскільки вона усвідомлює, що вчинює легалізацію таких коштів (майна).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

< таття 209

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Майно потрібно вважати одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечною протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, якщо воно прямо або опосе­редковано отримано в результаті вчинення такого діяння. Наприклад, предметом ко ментованого злочину слід визнавати те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочин­ним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (скажімо, товари, куплені на викрадеш гроші). Головне, щоб винна особа, яка опинилась на кінці цього своєрідного ланцюжки, усвідомлювала відповідне джерело походження майна, а спосіб його одержання не буввчиненням діяння, що містить ознаки складу злочину, передбаченого ст. 209.

Стаття 209 не вказує на мінімальний розмір грошових коштів та мінімальну вар­тість іншого майна, легалізація яких має тягнути за собою кримінальну відповідаль­ність, у зв'язку з чим під час застосування цієї статті має враховуватись положення ч. 2 ст. 11 про відсутність суспільної небезпеки діяння через його малозначність. При цьому слід передусім брати до уваги розмір доходів, одержаних злочинним шляхом (напри клад, вчинення дрібного побутового правочину).

Для кваліфікації за ст. 209 не має значення місце вчинення суспільно небезпечною протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, тобто місцем одержання «брудних» доходів може бути територія як України, так і іноземної дер­жави. В останньому випадку вимагається, щоб діяння - джерело доходів визнавалосі, злочином одночасно і за кримінальним законом іноземної держави, і за КК України Буквальне тлумачення п. 1 примітки до розглядуваної статті дає змогу зробити висно­вок про те, що вчинене за кордоном: 1) суспільно небезпечне протиправне діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, не обов'язково має тягнути покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох років і більше (для визнання предикатним діянням злочину, вчиненого в іншій державі, не має значення, яке за видом та розміром покарання передбачене за його вчинення як її кримінальним законом, так і за таке саме діяння КК України у разі його вчинення на території України); 2) ухилення від сплати податкових платежів, яке за кримінальним законом іноземної держави визнається злочином і тягне за собою будь-яке покарання (а не лише у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років), у принципі, може розглядатись як предикатне діяння з погляду застосування ст. 209 КК України.

При кримінально-правовій оцінці як предикатного діяння, так і легалізації доходів, мають враховуватися положення статей 6-8 про дію кримінального закону в просторі.

Стосовно ж вчинених в Україні суспільно небезпечних протиправних діянь, що пе­редували легалізації (відмиванню) доходів, то у чинній редакції ст. 209 реалізовано ідею обмеження кола діянь як джерела «брудних» доходів: 1) з кола предикатних ви­ключені діяння, за які згідно з КК передбачено менш суворе покарання, ніж три роки позбавлення волі; 2) суспільно небезпечними протиправними діяннями, що передують легалізації доходів, не визнаються ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207) та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212) незалежно від того, за якою частиною ст. 207 або ст. 212 кваліфіковане те чи інше діян­ня та яке покарання встановлене за його вчинення.

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержано майно - предмет роз­глядуваного злочину, на кваліфікацію за ст. 209 не впливає (за винятком вказаних вище обмежень). Це може бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, вбивство з корисливих мотивів, незаконне виготовлення підакцизних товарів тощо.

Не повинні визнаватися предметом легалізації контрабандно ввезені в Україну то­вари та інші предмети, зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 201, якщо вони були одержані за межами України не злочинним, а законним шляхом. Водночас дохід, одержаний в ре­зультаті легалізації (наприклад, у вигляді отримання плати за контрабанду товарів), може визнаватись предметом цього злочину.

Не є предметом легалізації кошти або інше майно, одержані внаслідок здійснення службовою особою всупереч установленому порядку операцій з активами, що перебу­вають у податковій заставі і в подальшому використовуються суб'єктом господарю-

и.шия - юридичною особою при здійсненні господарської діяльності. Злочинне відчу-кеннязаставлених активів (про його кримінально-правову оцінку див. коментар до СТ. 212)не призводить до збільшення (прирощування) майна суб'єкта господарювання, .і юму не дозволяє вести мову про одержання злочинного доходу як такого.

Не є предметом легалізації кошти (незалежно від їх розміру), одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації суб'єктами, и шаченими в диспозиції ч. 1 ст. 222, хоча з такими коштами надалі і вчинюються ді-иішя, перелічені у ст. 209, оскільки ці кошти одержуються офіційно (легально) і злочин, передбачений ст. 222, не містить усіх ознак предикатного діяння, визначеного у п. 1 примітки до ст. 209.

Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психо-іропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, за загальним правилом, необхідно квалі­фікувати за спеціальною кримінально-правовою нормою (ст. 306). Якщо за зазначені і папи придбавається майно, яке не підлягає приватизації або яке не належить до об-іаднання для виробничих та інших потреб (скажімо, нерухомість або транспортний ІіСІб),або ж такі кошти використовуються у правомірній підприємницькій та іншій юсподарській діяльності, але не у вигляді розміщення їх у банках, на підприємствах, в N і гановах, організаціях та їх підрозділах, вчинене треба кваліфікувати не за ст. 306, а за 11 209 (за наявності всіх ознак складу злочину).

3. Об'єктивна сторона злочину може альтернативно виражатись в одній з чоти-рьохформ:

1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслі-
нчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації

11| імиванню) доходів;

2) укладення угоди з такими коштами та майном;

3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо-
пня таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, дже-

іа їх походження, місцезнаходження або переміщення;

4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних уна-
іідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалі-

ШЦІЇ(відмиванню) доходів.

Під фінансовою операцією треба розуміти будь-яку операцію, пов'язану із здійс­ненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій законодавство про протидію відми-п ппію доходів відносить: внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ гро­шей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання послуг з випуску, купівлі або прода­ні нних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики кредиту; страхування (перестрахування); надання фінансових гарантій та зо-язань; довірче управління портфелем цінних паперів; фінансовий лізинг; здійснен­им випуску,обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї; надання послуг з І) ску, купівлі, продажу й обслуговування чеків, векселів, платіжних карток та інших ітіжних інструментів; відкриття рахунка. Фінансова операція може здійснюватись за >могою як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, так і будь-якого іншого і'скта господарювання, а тому для максимального охоплення всіх видів фінансових рацій залежно від їх змісту треба звертатись до відповідних нормативно-правових їв. Поняттям фінансової операції в плані відповідальності за ст. 209 охоплюються і їмо не згадані вище види банківських операцій, операцій небанківських фінансових і шов та операцій, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на рин-і \ пінних паперів. Кримінально-правова оцінка вчиненого як легалізації доходів, одер-■ нч злочинним шляхом, не виключається і у разі проведення тієї фінансової операції, І н ідно з чинним законодавством не підлягає ні обов'язковому, ні внутрішньому фі-і тому моніторингу. І Іоняттяугоди доповнює описання об'єктивної сторони злочину й охоплює відмінні

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Стаття 209

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

від фінансових операцій правочини - дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на на­буття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори — купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схо­ву, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Вказівка у ч. 1 ст. 209 на укладення угоди зумовлена тим, що операції з рухомим і нерухомим майном не у всіх випадках супро­воджуються рухом грошових коштів, а тому не завжди є фінансовими операціями (на­приклад, це стосується угод міни, дарування). Момент, з якого правочин вважається вчиненим, визначається ЦК залежно від того, до якого виду належить правочин (є він реальним чи консенсуальним) та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкової нотаріальної форми). Якщо правочин у цивільно-правовому розумінні не вчинено з причин, які не залежали від волі винного, дії останнього за спрямованістю умислу мають розцінюватись як замах на коментований злочин і кваліфікуватись із посиланням на відповідну частину ст. 15.

Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо­дження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження та переміщення - це активна поведінка винної особи, яка може полягати у: зміні правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отриманні фіктивних доку­ментів на придбання майна; вчиненні цивільно-правових угод (удавана купівля у комі­сійному магазині, ломбарді тощо); оформленні права власності на підставних осіб; укладенні фіктивних угод про надання кредитів або різноманітних послуг (юридичних, аудиторських, маркетингових); внесенні коштів на банківські рахунки юридичних і фі­зичних осіб, у т.ч. в офшорних зонах; переміщенні коштів з одного рахунку на інший (за умови, що всі зазначені дії не були способом вчинення предикатного діяння).

Зокрема, легалізацією треба визнавати переміщення «брудних» коштів у так звані «куточки податкового раю», в яких відсутні юридичні норми, що: а) зобов'язують фі­нансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними опера­ції; б) дозволяють владі отримати доступ до такої інформації; в) регулюють передачу однією країною іншій країні такої інформації.

Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи ін­шим оплатним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на інші предме­ти, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарун­ку або як оплати боргу тощо).

Володіння «брудним» майном означає фактичне перебування такого майна в особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як його власник, так і інші особи, наприклад, ті, хто дістає таку можливість у силу певних договірних відно­син (договори найму, комісії, схову тощо). На відміну від укладання угоди, набуття і володіння «брудним» майном здійснюється за недійсними правочинами, якими одер­жанню такого майна або володінню ним надається правомірний вигляд.

Використання коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів,- це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб влас­ника або інших осіб. Відповідне майно може використовуватися для здійснення будь-якої легальної, у т. ч. підприємницької та іншої господарської діяльності. Йдеться, наприклад, про внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних гос­подарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли злочинні кошти ви­даються за їх легальний прибуток, купівлю підприємств з великими обсягами готівкових надходжень, де складно встановити фактичний обсяг проданих товарів, наданих послуг, виконаних робіт (роздрібна торгівля, сфера обслуговування, громадське харчування, гра­льні і розважальні заклади тощо), придбання підприємств за кордоном з використанням

громадянина іноземної держави як фіктивного власника, інвестування у спільну госпо­дарську діяльність, фінансування виробництва товарів (наприклад, придбання за грошові кошти потрібних матеріалів, обладнання і сировини), виплату дивідендів і заробітної плати, поповнення обігових коштів суб'єкта господарювання, вилучення в інших фор­мах корисних властивостей коштів і майна завдяки вчиненню будь-яких дій з ними (на­приклад, використання під час здійснення виробничої діяльності викраденого облад­нання). Використання зазначених коштів та майна може бути як пов'язане, так і не пов'язане з їх відчуженням, тобто з передачею іншим особам.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції або укла-ісііня угоди з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного проти­правного діяння, що передувало легалізації доходів, або з моменту набуття володіння чи використання такого майна. У частині вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження «брудного» майна, володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження або переміщення, є підстави ви-шавати злочин усіченим - його слід вважати закінченим з моменту вчинення зазначе­них дій незалежно від того, чи вдалося винній особі у такий спосіб досягнути поставле­ної мети, пов'язаної з прихованням чи маскуванням певних обставин.

Порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відми-мапню) доходів, одержаних злочинним шляхом, тягне за собою адміністративну (СТ. 166-9 КАП) або кримінальну (статті 209-1, 367 КК) відповідальність.