Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 7 часть

Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення за-шаченої майнової шкоди певному суб'єкту власності.

3. Суб'єктомзлочину можуть бути як приватна особа, так і працівник підприєм­
ці ва, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли 16-річного віку.
Нчинення такого діяння службовою особою слід кваліфікувати тільки за ст. 364.

4. З суб'єктивної стороницей злочин характеризується прямим умислом і корис­
ливим мотивом.

5. Кваліфікуючимицей злочин ознакамиє: 1) вчинення його за попередньою змо-
Юю групою осіб, а також 2) заподіяння майнової шкоди у великих розмірах.

Про поняття такої кваліфікуючої цей злочин ознаки, як вчиненняйого за поперед­ньою змовою групою осіб, див. коментар до ст. 28. Майновою шкодою увеликих роз­мірах, заподіяною шляхом обману чи зловживання довірою (ч. 2 ст. 192), відповідно до іакону(примітка до ст. 192) слід визнавати майнову шкоду, якщо вона у сто і більше разівперевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

ЦК (ст. 623).

Постанова ПВС № 7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 4).

Постанова ПВС № 15 від 8 жовтня 2004 р. «Про деякі питання застосування законодавства Про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов 'язкових платежів» (п. 1).

Стаття 193.

Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культур­ну цінність, а також скарбу,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктомзлочину є право власності. Винний не має законного права володіти,
іорнстуватися чи розпоряджатися чужим майном, яке він знайшов чи яке у нього випад-
НОВОопинилось. Таке право належить власникові чи законному володільцю загубленої
речічи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб у передбачених законом
шшадках має перейти у власність держави.

2. Предметомзлочину може бути лише: 1) майно, яке є чужим для винного, зна-
іі юне ним чи випадково опинилося в нього і має особливу історичну, наукову, худож­
ню, культурну цінність; 2) скарб.

інайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння

І кісника і на момент його привласнення винним знаходиться у бездоглядному стані.

рема, йдеться про загублені речі, тобто предмети, які, як правило, не мають іденти-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 193

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

фікаційних ознак належності і перебувають у невідомому для власника місці. Виявлен­ня таких речей відповідно до цивільного законодавства розцінюється як знахідка. Закон зобов'язує того, хто знайшов загублену річ, негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Особа, яка знайшла за­гублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. Особа, якій пере­дана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо осо­ба, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування неві­домі, то особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування.

Обставини, за яких знайдене майно вийшло із фактичного володіння його власника або стало бездоглядним, можуть бути різними (втрата внаслідок перевезення, залишен­ня при перебуванні у певному місці тощо) і значення для кваліфікації дій винної особи не мають. Не має значення для наявності складу цього злочину і те, чи знала винна осо­ба, кому конкретно належить знайдене майно, чи була поінформована про цю обстави­ну, чи була вона свідком втрати власником майна або це трапилось за її відсутності.

Не визнається знахідкою майно, яке хоча спеціально і не охоронялось, але знаходилось у сфері виробничої діяльності власника чи тимчасово було залишено ним, законним воло­дільцем чи іншою особою, якій воно було довірено, у певному місці. Заволодіння таким майном при усвідомленні винним зазначених обставин слід розглядати як викрадення.

Таким, що випадково опинилося у винного,вважається майно, яке надійшло в його володіння в результаті випадкового збігу обставин (випадку),- винний не вчиняв яки­хось спеціальних дій для того, щоб отримати це майно. Це може статися, наприклад, внаслідок неправильного адресування поштових відправлень, предметом яких є зазна­чене у ст. 193 майно, помилкового його вручення винному як власникові чи законному володільцю тощо. Якщо особа якимось чином сприяла заволодінню чужим майном, вчинене за наявності для того інших підстав може бути розцінене як викрадення.

Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, що знайдене чи таке, що випадково опинилося у винного, чуже майно мало відповідну цінність, а саме: особли­ву історичну, наукову, художню, культурну цінність, або певний правовий статус - бу­ло скарбом. Таким чином, привласнення іншого, ніж зазначене вище, знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, чужого майна не утворює складу злочину, передбаченого ст. 193.

Особлива історична, наукова, художня, культурна цінність привласнених предме­тів визначається у кожному конкретному випадку на підставі експертного висновку з урахуванням не лише їх вартості у грошовому вимірі, а й значення для історії, науки, культури. Формальною ознакою особливої історичної, наукової, художньої чи культурної цінності майна може бути, зокрема, визнання його національним надбанням України.

Слід зазначити, що міжнародно-правові акти та акти вітчизняного законодавства ви­значають родові ознаки окремих предметів, привласнення яких утворює склад злочину, передбаченого ст. 193. Так, на підставі Конвенції про заходи, спрямовані на заборон) та попередження незаконного вивезення, ввезення та передачі права власності на куль­турні цінності відповідним законом України культурними цінностями визнаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (оригінальні художні твори живопису, графіки та скульптури; предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком суспільства та держави, історією науки і культури; предмети музейного значення, знайдені під час археологічних розко­пок; унікальні та рідкісні музичні інструменти; рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування; рідкісні поштові марки тощо). Культурними можуть визнаватися цінності як світського, так і релігійного характеру або їхні колекції.

Слід зазначити, що особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність можуть становити як окремі твори, речі тощо, так і колекції предметів, які набувають

іакої цінності лише у своїй сукупності (наприклад, зібрані за певними ознаками старо­давні монети, поштові марки, предмети побуту, виробництва, книги тощо, які в окре­мих примірниках можуть і не являти особливої історичної, наукової, художньої, куль­турної цінності).

Скарбом визнаються закопані в землю чи приховані іншим способом гроші, валют­ні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Привласнення знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, які не є скарбом, не утворює складу цього злочину і за наявності підстав може бути кваліфіко-ішне за ст. 214.

3. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу.

Привласнення - це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдення або отримання винним з подальшим йоговикористанням на свою користь.

На відміну від привласнення як способу вчинення злочину, передбаченого ст. 191, привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193, характеризується пім, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на ко­ристь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні; '>) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна.

Слід мати на увазі, що за певних обставин особа, яка знайшла загублену річ або гкарб, має право звернути їх на свою користь - набути право власності на них. Так, особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції або органові місцевого самоврядуван­ня, якщо: 1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати по-норнення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернен­ий загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

За загальним правилом, особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Держава набуває права власності на скарб лише у тому випадку, якщо він є пам'яткою |( горіїабо культури. Отже, за наявності в особи права на знахідку чи скарб, звернення НЄЮїх на свою не є привласненням у розумінні ст. 193 КК.

Не становить привласнення також продаж особою знайденої речі, що швидко псуєть-ОЯ, або речі, витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартіс-і ю. Однак при цьому особа, яка знайшла таку річ, має дотриматися двох умов: 1) одержа­ні письмові докази, що підтверджують суму виторгу; 2) повернути суму грошей, одер-іних від продажу знайденої речі, особі, яка має право вимагати її повернення.

Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість по­пі юмити про володіння ним таким майном власника, відповідний орган державної вла-іи або орган місцевого самоврядування.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усві-
і'імлює той факт, що привласнює чуже майно, яке він знайшов чи яке у нього випадко-

опинилось, або скарб, який має бути зданий державі, і, незважаючи на цю обставину, кає це зробити. Особливістю суб'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної і 'би на привласнення зазначеного майна виникає після фактичного встановлення во-ІОДІннянад таким майном.

5. Суб'єкт злочину загальний.

Конвенція ООН про заходи, спрямовані на заборону та попередження незаконного вивезен­ий, ввезеннята передачі права власності на культурні цінності від 17листопада 1970р. Рати-фікована УРСР 10 лютого 1988 р. (ст. 1).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 11

Стаття 194

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Конвенція ООН про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини від 16 листопада 1972 р. Ратифікована УРСР 4 жовтня 1988р. (статті 1, 2).

Угода про вивезення та ввезення культурних цінностей, підписана у м. Москві 28 вересня 2001 р. Ратифікована Україною 11 січня 2006 р. (cm. 1).

ЦК (статті 337, 338, 343).

Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 верес­ня 1999 р. (статті 1, 3).

Закон України «Про народні художні промисли» від 21 червня 2001р. (статті 1, 12, 13).

Постанова ВР від 24 травня 2001 р. «Про визнання колекції образотворчого мистецтва на­ціональним надбанням України».

Порядок укладення охоронних договорів на пам 'ятки культурної спадщини. Затвердженні! постановою KM № 1768 від 28 грудня 2001 р.

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна

1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду
у великих розмірах,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавлен­ням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальноне-
безпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих роз­
мірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктомзлочину є право власності. Додатковим факуль­
тативним об'єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя
і здоров'я людини.

2. Предметомзлочину може бути будь-яке майно як рухоме, так і нерухоме, крім
окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний
вид знищення чи пошкодження майна. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого
самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчи­
нення більш тяжкого злочину (наприклад, статті 113, 194-1, 252, 258, 292, 298, 338, 347,
352, 357, 360, 378, 399, 411). Поняття «майно» у диспозиції ст. 194 має дещо інше зна­
чення, ніж у диспозиціях статей 185-187, 189-191. Про особливості майна як предмета
злочину, передбаченого статтями 194-196, див. коментар, викладений у Загальних по­
ложеннях до цього розділу.

У багатьох випадках за знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) певних видів майна передбачено адміністративну відповідальність (це має місце, зокрема, у ви­падках, передбачених статтями 46-1, 56, 57, 61, 65, 65-1, 66, 72, 103-2, 109, 111, 114, 115, 116-2, 117, 139 КАП), що часто створює складнощі у правовій оцінці вчиненого. У разі конкуренції ст. 194 і відповідної норми КАП, яка передбачає відповідальність за умис­не знищення (зруйнування), пошкодження (зіпсуття) майна, слід керуватися правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 9 КАП.

Предметом знищення чи пошкодження у злочині, передбаченому ст. 194, може бути тільки чуже майно. Про поняття чужого майнадив. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Для кваліфікації діяння за ст. 194 не має значення, кому саме і за правом якої форми власності (державної, колективної, приватної тощо) нале­жить майно, яке є предметом знищення чи пошкодження. Знищення чи пошкодження власного майна, у т. ч. майна, яке є спільною власністю винного та інших осіб, не утво­рює складу цього злочину.

Знищення або пошкодження особою майна, яке було предметом вчиненого нею ви­крадення, кваліфікується тільки як викрадення. Кваліфікація дій винної особи за сукуп-

ністю злочинів, які полягають у викраденні майна, і злочинів, які полягають у його умисному знищенні чи пошкодженні, можлива лише у разі їх реальної сукупності (на­приклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження майна є способом готування до його викрадення, або коли викрадення майна супроводжується знищен­ням чи пошкодженням майна, яке є частиною того майна, що викрадається).

3. Об'єктивна стороназлочину характеризується суспільно небезпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні майна, наслідками у вигляді шкоди у вели­ких розмірах і причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійснені у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, пов­не чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Умисне знищення чи по­шкодження майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом утворює кваліфікований склад цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 194. Вико­ристання майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (на­приклад, спалення палива), не може розглядатися як спосіб його знищення чи пошко­дження, а тому не утворює складу розглядуваного злочину. За наявності для того підстав зазначені діяння можуть розглядатися як привласнення чи розтрата такого майна.

Якщо знищення чи пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за іагальним правилом, кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей члочин. Додатково кваліфікувати їх ще й за ст. 194 необхідно лише у випадках, якщо іазначені дії вчинювались способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які НС враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин. Такою (за ч. 2 СТ. 355 та ч. 2 ст. 194), наприклад, має бути правова оцінка дій, які виразились у при­мушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаному з пошкодженням чи знищенням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загальнонебез­печним способом.

Термінологічна конструкція «знищення або пошкодження» передбачає як вчинення псиного роду діяння, так і настання відповідних суспільно небезпечних наслідків. При ці.ому наслідки мають головне значення, оскільки саме з ними закон пов'язує момент іакінчення злочину.

Знищення майна - це доведення майна до повної непридатності щодо його цільо-ЮГОпризначення. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає СВОЮцінність.

Пошкодженням майна визнається погіршення якості, зменшення цінності речі або іпиедення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан.

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи втрачено внаслідок вчиненого ияння можливість використання майна за цільовим призначенням або наскільки змен­шилась його цінність, потрібні спеціальні знання, необхідно призначати відповідну

іертизу.

За своєю конструкцією склад злочину, передбачений ст. 194, є матеріальним, і "оов'язковими ознаками його об'єктивної сторони є заподіяння цим діянням великої Шкодиі причиновий зв'язок між діянням та заподіяною шкодою.

Шкода у великих розмірах - ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є за-

пяна шкода великою, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням

К обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для її шеника,матеріального становища потерпілого тощо). Виходячи із законодавчого ви-

ічення значної шкоди як кваліфікуючої ознаки у ряді інших злочинів проти власності пі 2 примітки до ст. 185), видається, що шкода у великому розмірі у складі умисного інищенняабо пошкодження майна може бути визнана тоді, коли цим злочином спри­чинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів пе-і ічпцує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Инзначення розміру шкоди знищеного чи пошкодженого майна окремих видів здійс-ИКМп.ся за таксами, встановленими відповідними нормативно-правовими актами.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розди VI

Стаття 194

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

В окремих випадках розмір шкоди може бути визначено шляхом проведення відповід­ної експертизи. При визначенні розміру шкоди враховуються лише реальні матеріальні збитки. Упущена вигода до уваги братися не повинна.

На відміну від злочину, передбаченого ст. 194, умисне знищення чи пошкодження окремих спеціальних видів майна утворює склад відповідного злочину незалежно від розміру заподіяної такими діями шкоди (наприклад, це стосується Державного Прапора України та Державного Герба України (ст. 338), офіційних документів, штампів та пе­чаток (ст. 357), майна службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, присяжного, захисника, представника особи та їх близьких родичів (статті 352, 378, 399), військового майна (ст. 411)).

Цей злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно пошкоджено або знищено і шкода від цього є великою.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1 ст. 194)
або 14-річного (ч. 2 ст. 194) віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.
При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власни­
кові майна заподіюється велика шкода.

У разі знищення чи пошкодження майна загальнонебезпечним способом винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само знищити чи пошкодити майно інших фізичних чи юридичних осіб, крім майна, на яке вчинюєть­ся посягання, або може і повинен це передбачати.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі наслідки, психічне став­лення винної особи характеризується необережною формою вини. У тих випадках, коли внаслідок умисного знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом потерпілому з необережності було заподіяно смерть, вчинене слід кваліфікувати тільки за ч. 2 ст. 194. Якщо ж винний передбачав і бажав або свідомо допускав настання цих наслідків, його дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 194 і відповідною частиною ст. 115.

Мотив і мета не є обов'язковими ознаками цього злочину, але їх встановлення є важ­ливим у плані відмежування його від інших злочинів, вчинення яких може супроводжу­ватись знищенням чи пошкодженням чужого майна. Це, зокрема, стосується таких зло­чинів, як диверсія (ст. 113), вимагання (ст. 189), терористичний акт (ст. 258), масош заворушення (ст. 294).

Якщо винний знищує чи пошкоджує спеціальний вид майна, відповідальність зазнищення чи пошкодження якого передбачена окремою статтею КК, вважаючи при цьому, що він посягає на майно не спеціального виду, його дії слід кваліфікувати заспрямованістю умислу - як замах на умисне знищення чи пошкодження чужого майни (за статтями 15 і 194). Якщо ж винний вважає, що ним знищується чи пошкоджується майно спеціального виду, яке перебуває під спеціальною охороною кримінального за­кону,а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення чи по шкодження спеціального виду чужого майна.

6. Кваліфікуючимиознаками умисного знищення або пошкодження майна і

1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом,

2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах; 3) спричинення загибелі
людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття підпал і вибух див. коментар до ст. 113.

Умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення абопошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи ЗДОров'ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків (коли такий підпал і загальнонебезпечним). Тому умисне знищення або пошкодження майна вогнем, яке ж-створювало такої загрози (наприклад, спалення у печі), не може розглядатися як кваліфікуюча цей злочин ознака і тягне відповідальність за ч. 1 ст. 194.

Якщо внаслідок підпалу чи дій, спрямованих на його вчинення, майно не було чин

щено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно роз­глядатися як замах на знищення або пошкодження майна шляхом підпалу.

Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім під­палу та вибуху, спосіб знищення або пошкодження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров'ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріаль­ним об'єктам тощо (затоплення, поміщення у воду дроту високовольтної лінії електро­передач, застосування сильнодіючої отрути для отруєння домашніх тварин, забруднен­ня парку, пляжу чи іншої місцевості небезпечними відходами, організація катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров'я громадян, властивостей майна, якому заподіюється шкода, засобів знищення чи пошкодження, місця вчинення діяння.

Майнова шкода в особливо великих розмірах, як і майнова шкода у великих розмі­рах - ознаки оціночні. З урахуванням законодавчих критеріїв визначення значної шко­ди, великого і особливо великого розміру у складах злочинів проти власності, передба­чених статтями 185-191, можна зробити висновок, що майнова шкода в особливо вели­ких розмірах у складі умисного знищення або пошкодження майна матиме місце у разі, коли такими діями заподіяно майнову шкоду приблизно на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До майнової шкоди в особливо великих розмірах внаслідок знищення або пошко­дження чужого майна судова практика відносить зокрема загибель великої кількості худоби, спричинення інших особливо великих матеріальних збитків.

До умисного знищення або пошкодження майна, що спричинило загибель людей, належать випадки вчинення такого діяння, внаслідок якого сталася смерть двох чи більше осіб.

Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, смерть однієї людини, за­подіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо. Питання про те, що слід розуміти під іншими тяжкими наслідками, ви­рішується у кожному конкретному випадку стосовно конкретних обставин справи.

Оскільки таке поняття, як «тяжкі наслідки», застосовується у багатьох основних та у кваліфікованих складах злочинів, то під час кваліфікації злочину за ст. 194 слід ретель­но досліджувати питання про відмежування цього злочину від інших, суміжних з ним і;і ознаками об'єктивної сторони, та про необхідність кваліфікації за сукупністю.

7. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, ко­
пі знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення
іншого (пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, по­
шкоджуються засоби системи сигналізації), або здійснюється з метою знешкодити до­
мни вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів — як корисливий
і почин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194. Якщо ж
особа знищує раніше викрадене нею майно, ці дії кваліфікуються тільки як викрадення,
^скільки на момент знищення такого майна вона, хоча й незаконно, але вже здійснює

ІЮЛОДІННЯ НИМ.

Вчинення цього діяння в процесі вимагання охоплюється відповідною частиною ■ і 189. Додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 воно потребує лише у випадку, коли ■нищення чи пошкодження майна було здійснене шляхом підпалу, вибуху чи іншим МІ альнонебезпечним способом.

8. Умисне знищення чи пошкодження чужого майна без обтяжуючих обставин (ч. 1

і 194), здійснене при перевищенні влади або службових повноважень, кваліфікується за іиіповідною частиною ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 194 не потребує. Якщо пе-рі-нищення влади або службових повноважень було поєднане з діями, відповідальність за передбачена ч. 2 ст. 194, вчинене має кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 194-1

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Постанова ПВС № 4 від 2 липня 1976р. «Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки» (пункти 2, З, 5, б, 7, 8, 11, 12, ІЗ).

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе­редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров я, гідність та власність суддів і пра­цівників правоохоронних органів» (п. 13).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини,пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (п. 9).

Постанова ПВС № 8 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» (п. 14).