Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (статті 1, 2, 9, 10, 12, 20, 23, 29, 30, U. 37,46). 3 часть

Вказівка закону на те, що значною шкодою слід визнавати спричинення збитків на суму, меншу двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, озна­чає, по-перше, що ця сума для визначення цієї ознаки за будь-яких обставин не повинна перевищувати зазначену, по-друге, перевищення цієї суми дає підстави кваліфікувати вчинені крадіжку, грабіж, вимагання чи шахрайство за іншими кваліфікуючими озна­ками - у великому чи особливо великому розмірі.

Визначення у законі поняття значної шкоди в контексті спричинення значних зби і ків потерпілому дає змогу дійти висновку про те, що ця ознака може бути інкримінова­на винному лише у випадку посягання ним на майно, яке є приватною власністю.

Значна шкода при викраденні електричної або теплової енергії визначається з ура­хуванням положень примітки до ст. 188-1 і визнається такою тоді, якщо вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

13. Великий та особливо великий розміри, як обставини, що обтяжують вчиненим
злочинів, передбачених статтями 185-191, визначаються законом. Відповідно до п. З
примітки до ст. 185 у статтях 185-191 вчиненим у великих розмірах визнається злочин,
вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочит
Згідно з п. 4 примітки до ст. 185, у статтях 185-187 та 189-191, вчиненим в особливії

неликих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян па момент вчинення злочину.

Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів винний у результаті мчинення відповідного злочину, визначається лише його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) конкретної речі.

При визначенні вартості викраденого майна, а також майна, яким винний проти­правно заволодів у інший спосіб, та розміру матеріальних збитків слід керуватися нор­мами законодавства про ціни і ціноутворення та спеціальних нормативно-правових ак-іів, якими передбачено порядок визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації викраденням, нестачею, умисним знищенням, умисним псуванням матеріальнихцінностей.

Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, закупівельними чи ін­шими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування зав-іанихзлочином збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При Цьомузастосовуються встановлені для даних випадків нормативно-правовими актами кратність,коефіцієнти, індекси тощо.

Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а та­кож договірні (вільні) ціни, за якими товари реалізуються.

У справах про викрадення чужого майна, коли заподіяні підприємству, установі, організаціїматеріальні збитки стягуються із застосуванням кратності тощо (ст. 135 КЗП), пі винних за ознакою вчинення крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службо-мим становищем у великому або особливо великому розмірах у всіх випадках повинні і нуліфікуватися виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними (закупівельними) або іншими цінами.

Оскільки на підприємствах громадського харчування і в комісійній торгівлі вартість микраденого визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї про-і\ к ціїта товарів, розмір викраденого, що має значення для кваліфікації вчиненого, ви-иіачається виходячи з цієї вартості.

Що ж стосується викрадення, вимагання приватного майна, його привласнення, розтратичи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим стано-ІИЩем,то розмір заподіяних потерпілому збитків слід визначати виходячи з вартості і на на момент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосу-I 11.ся і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у резуль-і .п і трудової діяльності. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійни­ми цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цих цін на час вчинення злочину. іа відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення пертизи.

Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого стано-

і. великийабо особливо великий розмір, може кваліфікуватися як викрадення, при-

){ мсння, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання

ювим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише у тому випадку,

по такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел

щи ти їх у великому чи особливо великому розмірі. Викладене також стосується вчи-

IIїй за таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо

іикихрозмірах. Якщо при цьому умисел винного щодо розміру мав неконкретизова-

МИЙхарактер, вчинене слід кваліфікувати залежно від розміру фактично незаконно вилу-

1101о майна.

Якщо умисел винного був спрямований на заволодіння майном у великих або особ-ІИйОмеликих розмірах, але не був реалізований до кінця з причин, які від нього не їли,вчинене слід розцінювати як замах на викрадення, вимагання чи інше заво-ння майном відповідно у великих чи особливо великих розмірах.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 185

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

При вчиненні посягання на власність групою осіб за попередньою змовою або організованою групою розмір визначається вартістю всього незаконно вилученого май­на. Таким чином, якщо розмір такого майна був великим чи особливо великим, то всі учасники злочину проти власності несуть відповідальність за викрадення, шахрайство, привласнення, розтрату, заволодіння майном шляхом зловживання службовим стано­вищем, вчинене у великому або особливо великому розмірах, чи вимагання, що запо­діяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах.

14. Викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб, поєднане з
умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна, слід кваліфікувати за сукупніс­
тю злочинів - як викрадення чи інше протиправне заволодіння та умисне знищення або
пошкодження такого майна. У тих випадках, коли викрадення майна на транспорті бу­
ло поєднано з умисним руйнуванням або пошкодженням шляхів сполучення, споруд,
рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, яке спричинило чи могло
спричинити аварію поїзда, судна, або порушило нормальну роботу транспорту, або
створювало небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, дії винно­
го належить кваліфікувати як викрадення і злочин, передбачений ст. 277.

Викрадення, поєднане з пошкодженням або руйнуванням магістральних нафто-, га-зо- та нафтопродуктопроводів, відводів від них, а також технологічно пов'язаних з ни­ми об'єктів, споруд, засобів автоматики, зв'язку, сигналізації, якщо це призвело до по­рушення нормальної роботи зазначених трубопроводів і спричинило небезпеку для життя людей або інші тяжкі наслідки, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів - як викрадення та злочин, передбачений ст. 292.

15. Злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнен­
ня або розтрати (статті 185, 190, 191) слід відрізняти від такого адміністративного пра­
вопорушення як дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, при­
власнення або розтрати (ст. 51 КАП). Згідно з ч. 2 ст. 51 КАП викрадення чужого майна
вважається дрібним, якщо вартість майна на момент вчинення правопорушення не пе­
ревищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому слід вихо­
дити з того, що, відповідно до чинного законодавства, якщо норми адміністративного
та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень
містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для таких цілей сума неоподатко­
вуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Розмір такої
пільги визначається Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (на перехід­
ний період податкова соціальна пільга визначається окремо для кожного року).

Для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення або злочину в діяннях, які були вчинені до 1 січня 2004 p., а також для їх кваліфікації положення згаданого Закону не застосовуються. У таких випадках розрахунки прова­дяться виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі 17 грн. Визнаючи діяння, вчинене після 1 січня 2004 p., таким, що тягне кримінальну або адмі­ністративну відповідальність, та кваліфікуючи його,- у разі, коли настання відпові­дальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,- необхідно виходити з того, що сума такого мінімуму дорівнює роз­міру податкової соціальної пільги, визначеної вказаним Законом для відповідного року.

При вирішенні питання про відповідальність за продовжуваний злочин чи про його кваліфікацію у випадках, коли одні діяння були вчинені до, а інші - після 1 січня 2004 p., треба виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або кількості розмірів податкової соціальної пільги, вирахуваних за кожен період окремо.

Конституція України (статті 13, 41).

ГК (ст. 139).

ЦК (статті 316, 317, 321, 328, 355-372).

СК (глави 7, 8 розділу II).

КЗП (ст. 135).

КАП (ст. 51).

ЛК (ст. 4).

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (статті 2, 48).

Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. (статті 19, 20).

Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організа­ції розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, до­рогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. (підпункт 6.1.1 пункту 6.1 ст. 6, пункт 22.4 ст. 22).

Рішення КС у справі про права акціонерів ЗАТ № 4-рп від 11 травня 2005 р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матері­альних цінностей. Затверджений постановою KM від №116 від 22 січня 1996 р.

Постанова KM № 1464 від 5 грудня 1996 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, запо­діяної лісовому господарству».

Постанова KM № 521 від 21 квітня 1998 р. «Про затвердження такс для обчислення розмі­ру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об 'єктів природно-заповідного фонду України».

Постанова KM № 559 від 8 квітня 1999 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, запо­діяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів».

Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (пункти 6, 7).

Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987р. «Про практику застосування судами України за­конодавства у справах про розкрадання державного або колективного майна на підприємствах і « організаціях агропромислового комплексу» (пункти 7, 8).

Постанова ПВС № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України шконодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпід­ставно нажитого майна» (п. 11).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі почини проти приватної власності» (пункти 6, 23, 25, 26, 27, ЗО, 32, 33).

Постанова ПВС № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибухо-ішми пристроями чи радіоактивними матеріалами» (пункти 4, 23).

Постанова ПВС № 17 від 10 грудня 2004 р. «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» (пункти 9, 12, 15-21).

Постанова ПВС № 1 від 28 травня 2004 р. «Про деякі питання застосування судами Украї­ни адміністративного та кримінального законодавства у зв 'язку з набранням чинності Законом \ країни від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стаття 185. Крадіжка

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавлен­ням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб,-
карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі

на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи схо­
вище або що завдала значної шкоди потерпілому,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою
групою,-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

( таття 186

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із вра­
хуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки
на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­
мадян.

3. У статтях 185-191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що
вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчи­
нення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191 цього Кодексу в особливо великих розмірах ви­
знається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шіст­
сот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на
момент вчинення злочину.

1. Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що ро­бить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чу­жого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам вин­ний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпіло­го чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, мало-літство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучен­ня майна: не можуть правильно оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій вин­ного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він маг право розпорядитися цим майном. Тобто, йдеться про випадки, коли у осіб, які спосте­рігають за протиправним вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна - його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна. Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати обставини, що об'єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних до­кументів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам створювати у такий осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за таких обставин не є способом непра­вомірного вилучення чужого майна, то вчинене не утворює шахрайства і потребує ква­ліфікації за ст. 185.

Викрадення визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує зтих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадення перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх «мовчання» з приводу його дій.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не пула наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяль­ності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охо­рони та ін.).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважа­ючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли ііинна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (захо­пити, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема, його власти­востей,розміру, ваги), місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогос­подарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).

2. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

3. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодін­
ня чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його перекона­
ність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців
ібоосіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх
осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на «їхніх
очах», але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у
присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких,
н силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою
оіііакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив. Ставлення винного до
іаііданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

4. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видамикрадіжки є вчинення її:
1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особ-
іиво великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з

проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди по терпілому.

Про поняття таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення її повторно, уве-іііких чи в особливо великих розмірах, поєднанняїї з проникненням ужитло, інше приміщення чи сховище, завдання нею значноїшкоди потерпілому див. примітки до . і. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких, як ичинення крадіжки за попередньою змовою групоюосіб та організованою групою,-і і. 28 та коментар до неї.

Постанова ПВС № 7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України за-ц і тодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 3).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі • ючинипроти приватної власності» (пункти 5, 6).

Стаття 186. Грабіж

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або по­збавленням волі на строк до чотирьох років.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

Стаття 186

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або
вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,-

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи схови­
ще або що завдав значної шкоди потерпілому,-

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою
групою,-

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється
тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволо­
діти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у
володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

2. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення
чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю об­ставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі: 1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасиль­ницький грабіж); 2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насиль­ства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює ціле­спрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює з рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується для протиправного вилучення або утримання такого майна (тобто, воно має прикладний, «інструменталь­ний» характер).

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися проти­правно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затри­мання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосу­вання ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної по­терпілому фізичної шкоди.

Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов'язковим додатковим об'єктом зло­чину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканність).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

3. Суб'єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи пря­
мого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Зміс­
том умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії
ідійснюються в умовах очевидності - вони мають відкритий для потерпілого або інших
осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Психічне ставлення винного

id завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і
може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для
життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого
насильства.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення полі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент запо-пяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 і-1. 186 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої ноно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних ■їй сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розгля-іати як насильство, і якщо воно не було небезпечним для її життя або здоров'я, квалі­фікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним і.істосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Оскільки характер погрози має суттєве шачення для кваліфікації дій винного, з'ясування його у таких випадках є обов'язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об'єктивних і суб'єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які пося-і лють, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб'єктивне сприйняття погро­мі потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при ці.ому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного і і я життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за Якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите по-ання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насиль-I то, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого на-I ильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала Нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструк-іигю є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна <ч оба вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, і оді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з мо-Менту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).