![]()
Главная Обратная связь Дисциплины:
Архитектура (936) ![]()
|
Стаття 211. Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку
1. Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 1. Об'єктзлочину збігається з об'єктом злочину, передбаченого ст. 210. 2. Для нормативно-правових актів, про які йдеться у ст. 211, характерним є те, що Розпорядчі акти поширюють свою дію на конкретно визначених у них суб'єктів і мають одноразове застосування (наприклад, прийняття головою райдержадміністрації одноособово розпорядження про виділення юридичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності безпроцентного кредиту за рахунок перевищення дохідної частини районного бюджету). Про поняття видатків бюджетів див. коментар до ст. 210. Доходи бюджетів класифікуються таким чином: 1) податкові надходження - передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі; 2) неподаткові надходження - доходи від власності та підприємницької діяльності, ад 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти - кошти, одержані від інших органік державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. За своїм змістом нормативно-правові та розпорядчі акти як предмет цього злочину члрактеризуються тим, що вони змінюють доходи або видатки бюджетів всупереч становленому законом порядку. До таких актів, наприклад, належать ті, які: змінюють і іавки або строки сплати до бюджетів або державних цільових фондів податків, зборів, піших обов'язкових платежів; передбачають списання заборгованості зі сплати обов'яз-Ковихплатежів, у т. ч. неподаткового характеру; запроваджують нові види обов'язкових платежів, не передбачені законодавством; надають пільги щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів або позбавляють таких пільг; передбачають використання Коштіводних статей видатків бюджету на фінансування інших або використання кош-ГІводних бюджетів на фінансування видатків інших бюджетів; передбачають скорочення визначених бюджетом видатків на фінансування його захищених статей; передбачають застосування фінансових санкцій; змінюють склад доходів, що закріплюються М доходами бюджетів місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обся-ии міжбюджетних трансфертів; змінюють встановлені БК і законом про Державний "юджет України на відповідний рік нормативи відрахувань податкових та інших обо-и'ячкових платежів; установлюють неперерахування або неповне перерахування до бю-і кету коштів, отриманих бюджетною установою від надання послуг, виконання робіт, піших дій на платній основі, тощо. Про поняття бюджетних коштів у великих розмірах див. п.2 примітки до Іі 210. 3. З об'єктивної сторонизлочин може бути вчинений лише шляхом дій у формі нпдання всупереч встановленому законом порядку нормативно-правового або розпорядчого акта, який змінює доходи або видатки бюджету. Визначення структури, обсягу юходів і видатків державного і місцевого бюджетів є виключною прерогативою відпо-ІІдноВР та органів місцевого самоврядування. Внесення змін, уточнень і доповнень до гжетів протягом бюджетного періоду (розпочинається 1 січня кожного року і закін-іься 31 грудня того самого року) здійснюється в порядку, встановленому для за-і исрдження відповідних бюджетів. Під виданням нормативно-правових або розпорядчих актів слід розуміти як одно->бове прийняття і підписання таких документів службовими особами, так і затвер-і'ння ними актів, прийнятих (схвалених) відповідними колегіальними органами. Злочин вважається закінченим з моменту видання службовою особою відповідного і к га. Та обставина, набрав чи ні цей акт законної сили, не впливає на визнання злочину «кінченим.Заподіяння в результаті видання нормативно-правового або розпорядчого и ні суспільно небезпечних наслідків перебуває за межами розглядуваного складу злочину і потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які незаконно зміню-ЮТЬдоходи або видатки бюджету, поєднується з фактичним використанням бюджетних і оштівусупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, чи з недотриманням вимог щодо пропорційного скорочення або пропорційного фінансування видатків бюджетів, вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 210 і 211. У разі, коли шляхом видання актів, і тних у ст. 211, вчинюються порушення бюджетного законодавства, описані у дис-ПОЗИЦІЇст. 210, вчинене з урахуванням правил про конкуренцію загальної і спеціальної норм потрібно кваліфікувати лише заст. 211. 4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, уповноважена видавати акти, пов'язані ■ тжету, видається іншою службовою особою, вона може бути притягнута до кримі-іі,мої відповідальності на підставі ст. 365. 5. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Якщо відпо-
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII ( пшття 212 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
відний акт видано службовою особою через необережність (наприклад, внаслідок неправильного тлумачення положень бюджетного чи податкового законодавства), то вчинене за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 367, може розцінюватись як службова недбалість. 6. Кваліфікуючими ознакамизлочину (ч. 2 ст. 211) є вчинення його: 1) в особливо великих розмірах; 2) повторно. Про поняття особливо великих розмірів див. примітку 3 до ст. 210, а про поняття повторності - ст. 32 і коментар до неї.
Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів 1. Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо караються штрафом від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. 4. Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та Примітка. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
1. Об'єктомзлочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юри- 2. Предметзлочину - це грошові кошти, які підлягають сплаті як податки, збори, Під податком, збором, іншим обов'язковим платежем потрібно розуміти обо-п'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, ідійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до закону і формуються за рахунок визначених законом податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форми власності та фізичних осіб (наприклад, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб). Перелік загальнодержавних і місцевих податків та зборів міститься у Законі «Про системуоподаткування». Загальнодержавні податки і збори встановлюються ВР і стя-і уються на всій території України. Обов'язкові платежі як предмет цього злочину повинні входити в систему оподат-кування,а такі їх елементи, як об'єкт, платник, механізм справляння, ставка і пільги мають бути визначені законом про оподаткування. При цьому законодавець дозволяє, щобстягнення збору за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення на-мколишнього природного середовища та геологорозвідувальні роботи, виконані за рачу мок державного бюджету, здійснювалось у порядку, встановленому KM відповідно 10 законів України. Розмір та механізм справляння збору у вигляді цільової надбавки 10 діючого тарифу на електричну та теплову енергію встановлюються KM разом з ІІКРЕ,а збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ і і я споживачів усіх форм власності - KM. Умисне ухилення від сплати обов'язкових платежів, які не належать до системи оподаткування, кримінальну відповідальність за ст. 212 не тягне. Це стосується, зокрема: єдиного податку (не згадується у Законі «Про систему оподаткування» і справля-СГЬСЯв межах спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, 1>ілламентованої Указом Президента України); відрахувань до державних та інших ці-и.ових фондів, які не передбачені Законом «Про систему оподаткування» і мають своїм і ксрелом виключно прибуток підприємств, що залишається після сплати всіх податків і іСюрів (наприклад, платежів до Фонду соціального захисту інвалідів, внесків до фон-н и соціального страхування - від нещасних випадків, на випадок безробіття, з тимча-I 0В0Ївтрати працездатності). Умисне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування може кваліфікуватись за ст. 212-1 (див. і.ікож коментар до цієї статті). Установлення і скасування податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються ВР, Верховною Радою АРК і сільсь- і йми, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування. 1 іавки, механізм справляння податків і зборів (за винятком особливих видів мита та ФУ у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, тору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ) і пільги ЩОДОоподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами раїни,крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішеньпро застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, при- Інятихвідповідно до законів України. Ііудь-які податки і збори, які запроваджувані законами України, мають бути вклю- ііі до Закону «Про систему оподаткування». Зміни до нього стосовно пільг, ставок податків і зборів, механізму їх сплати повинні вноситись не пізніше ніж за шість міся- ЦІІдо початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджет- ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII Стаття 212 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Ухилення від сплати обов'язкових платежів, які хоч і належать до системи оподаткування, проте запроваджені з порушенням зазначеного вище порядку, охоплюються диспозицією ст. 212 лише в тій частині, в якій їх справляння відповідає нормам закони давчих актів про оподаткування. У разі, коли той чи інший податок або збір виключається із системи оподаткування, ст. 212 при незмінності її описово-бланкетної диспозиції наповнюється іншим змістом обсяг поведінки, забороненої під загрозою кримінального покарання, звужується. Діяння, яке полягає в ухиленні від сплати пізніше скасованого податку або збору, декримі налізується, у зв'язку з чим у такій ситуації потрібно вбачати не зміну обстановки (ст. 48), а підставу для застосування ч. 1 ст. 58 Конституції України. Ця конституційна норма завдяки вказівці на зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правови\ актів, що скасовують відповідальність особи, охоплює і випадки опосередкованої (тобто не поєднаної із зміною безпосередньо закону про кримінальну відповідальність) де-криміналізації. Вчинення злочину, внаслідок якого винний отримує протиправний дохід, за загальним правилом, має виключати відповідальність за ст. 212 незалежно від того, хто вчини и цей злочин - громадянин як приватна особа, фізична особа - підприємець або службовії особа юридичної особи - суб'єкта господарювання. Про співвідношення ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та порушення порядку зайняття господарською діяльністю див. коментар до ст. 202, а про можливість кваліфікації вчиненого за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201, 212,- коментар до ст. 201. Відповідно до підпункту 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадеш чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання. Звідси випливає, що злочинний дохід як об'єкт оподаткування виникає у платника тільки після набрання відповідним вироком суду законної сили, а тому у разі одержання фізичною особою оподатковуваного доходу у вигляді одержаного хабара, викраденого майна чи знайденого скарбу підстав для застосування ст. 212 немає. 3. Об'єктивна стороназлочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що належать до системи оподаткування; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді фактичного не надходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. І ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особлива великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками. Відповідальність за коментованою статтею КК виключається у разі, коли ненадхо дження коштів до державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів сталося внаслідок невиконання банком покладеного на нього законодавством обов'язку вико нувати платіжні доручення платників податків на перерахування обов'язкових платежів податкового характеру. У разі, коли ініціатива невиконання банком обов'язку щодо списання коштів з рахунку платника і перерахування їх до бюджету надійшла від платника податків (його службової особи), така його (її) поведінка повинна розглядатись не як ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а як підбурювання до злочину, вчиненого відповідним банківським працівником. Зловживання службових осіб установ банків із коштами, які надійшли від платників податків і мають бути зараховані до бюджетів чи державних цільових фондів, повинні кваліфікуватись не за ст. 210 (відсутній предмет даного посягання) і не за ст. 212 (відсутня об'єктивна сторона ухилення від сплати податко вих платежів), а, наприклад, за ст. 364 (365) або за відповідною частиною ст. 191.
Описово-бланкетний характер диспозиції ст. 212 робить необхідним у кожному конкретному випадку звертатися до податкового законодавства, яке визначає конкретних платників, їхні обов'язки, строки і механізм сплати платежів. Вимога конкретизації обвинувачення за умов нестабільності податкового законодавства передбачає необхідність з'ясування того, який саме нормативний акт був чинним на момент скоєння ухилення від сплати податкових платежів. Стаття 212 не конкретизує спосібухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. З огляду на ст. 64 КПК, у мотивувальній частині вироку має бути зазначено, у який саме спосіб було вчинено злочин. До найпоширеніших способів цього злочину належать: неподання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів; приховування та заниження об'єкта оподаткування. Неподання документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів, полягає в умисному неподанні до органів державної податкової служби або інших контролюючих органів (наприклад, митних органів) в установлений строк відповідних документів про нарахування та (або) сплату обов'язкових платежів, що належать до системи оподаткування, за умови, що на особу чинним законодавством покладено обов'язок подання таких документів. Неподання податкової звітності, як правило, одночасно є і приховуванням об'єктів оподаткування. Приховування об'єкта оподаткування, який визначається залежно від виду обов'язкового платежу, що стягується з юридичних та (або) фізичних осіб, характеризується тим, що прибуток або інший об'єкт оподаткування у платника податків і зборів фактично існує, проте він не декларується, не згадується у документах, пов'язаних і обчисленням і сплатою податків або інших обов'язкових платежів, які подаються до податкових чи інших контролюючих органів, а тому ніякі податки на такі об'єкти не нараховуються і не сплачуються. Наприклад, приховування прибутку підприємства як об'єктаоподаткування може відбуватись шляхом укладення фіктивних договорів, (^■оприбуткування готівки, яка надходить підприємству за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги, проведення підприємством фінансово-господарської пильності через банківські рахунки інших організацій або приватних осіб без відображення її у звітній документації, подання до контролюючих органів неправдивої іаяви про тимчасове припинення фінансово-господарської діяльності підприємства гощо. Заниження об'єкта оподаткування означає часткове ухилення від сплати податків, нюрів, інших обов'язкових платежів. Заниження прибутку як об'єкта оподаткування може досягатись за рахунок незаконного завищення валових витрат, у т. ч. шляхом укладання псевдоугод з фіктивними підприємствами. Платник податків може приховані частину прибутку, який підлягає оподаткуванню, наприклад, шляхом заниження іартостіреалізованої продукції або неоприбуткування готівки, отриманої поряд з без-і отівковими коштами за реалізовані товари (роботи, послуги). До інших способів вчинення цього злочину належать, зокрема: ухилення зареєстро-іанихсуб'єктів підприємницької діяльності від взяття на облік у контролюючих органах; умисне заниження податкових ставок; умисно неправильне обчислення сум подат-і пі, зборів, інших обов'язкових платежів або бази оподаткування; певні зловживання з податковими пільгами (про співвідношення ухилення від сплати податків і шахрайства і фінансовими ресурсами див. коментар до ст. 222). Працівники фінансових установ, у т. ч. банків, які за попередньою домовленістю з платникамиподатків або їх службовими особами не інформують податкові органи у шновленому законом порядку про наявність і рух коштів на рахунках своїх клієнтів і незаконно здійснюють видаткові операції за рахунками своїх клієнтів, усвідомлюючи, що за допомогою таких «таємних» рахунків і операцій здійснюється ухилення від іатиподаткових платежів, можуть притягуватись до відповідальності за ч. 5 ст. 27, 212, а за наявності до цього підстав - і за відповідний злочин у сфері службової діяль- ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII ( таття 212 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
У разі, коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів поєднується з підробленням відповідних документів (звітних, облікових або первинних), дії винного повинні додатково кваліфікуватись за ст. 358 або ст. 366. При цьому підроблення, вчинене службовою особою, може кваліфікуватися за ст. 366 незалежно від того, до якої відповідальності (кримінальної чи адміністративної) особу буде притягнуто за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Відповідно до закону, платниками податків визнаються юридичні особи, їхні філії, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи (у т. ч. суб'єкти підприємницької діяльності), на яких згідно із законами покладено обов'язок утримувати та (або) сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції. У зв'язку з цим умисне неутримання та неперерахування до бюджету податків, зборів, інших обов'язкових платежів особою, яку в установленому порядку уповноважено виконувати такий обов'язок (маються на увазі платежі, якими оподатковуються інші особи, у т. ч. податки з доходів фізичних осіб і нерезидентів, акцизний збір, а так само інші податки, що утримуються з джерела виплати), за наявності всіх ознак коментованого складу злочину потрібно кваліфікувати не за ст. 364 або ст. 192, а за ст. 212. Зокрема, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 212, у разі несплати (неперерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб має визнаватись податковий агент (його службова особа). Легальне визначення поняття податкового агента, а так само обов'язки податкових агентів у тому вигляді, як вони визначені законом, дозволяють відносити цих учасників податкових правовідносин (їх службових осіб) до суб'єктів злочинного ухилення від сплати обов'язкових платежів, що належать до системи оподаткування. За відсутності заподіяння шкоди у значному, великому або особливо великому розмірі порушення порядку утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб тягне адміністративну відповідальність (ст. 163-4 КАП). Розпорядження активами, які перебувають у податковій заставі, здійснене платником податків і зборів або його службовою особою без письмового узгодження з податковим органом, якщо воно було у даному разі обов'язковим, а так само проведення із зазначеними активами операцій, не дозволених законодавством, потрібно кваліфікувати не за ст. 212, а за наявності до цього підстав і залежно від суб'єкта злочину - за ст. 364 (365) або за ст. 192. Незаконне здійснення операції з активами, які перебувають у податковій заставі, не може розцінюватись як ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, оскільки за ст. 212 мають кваліфікуватись дії (бездіяльність) платника або його службової особи, врезультаті яких утворюється податковий борг - підстава застосування податкової застави, а не порушення правил про податкову заставу, призначення якої - примусити платника податків сплатити обов'язкові платежі. Право податкової застави виникає після фактичної несплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів і виникнення податкового боргу. При цьому і податковий борг, і податкова застава не належать до переліків податків і зборів (обов'язкових платежів), які містяться у статтях 14 і 15 Закону «Про систему оподаткування». Якщо особа спочатку вчинює ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що зумовлює появу податкового боргу, який в свою чергу слугує підставою для застосування податкової застави, а згодом протиправно розпоряджається заставленими активами, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 212 і тією нормою КК, на підставі якої дається кримінально-правова оцінка вчиненого нею порушення порядку поводження із заставленими активами. Здійснення операцій із заставленими активами з порушенням встановленого законодавством порядку може кваліфікуватись за ст. 192 або ст. 364 (365) як тоді, коли иинна особа взагалі не звертається до податкового органу для отримання попередньої ігодина проведення операції із заставленими активами, так і в тому разі, коли особа порушує припис податкового керуючого про заборону здійснення певної операції. Від-ікжідно до закону у разі, коли припис податкового керуючого не видається протягом І» робочих днів з моменту надходження запиту, в якому платник роз'яснює зміст операції та фінансово-економічні результати її проведення, операція вважається узгодженою. У такій ситуації дії платника податків або його службової особи щодо розпоря-і-кення заставленими активами є правомірними, а тому підстав для звернення до . і 364 (365) або ст. 192 немає. Дії платника податків або його службової особи, які шляхом давання хабара отримали дозвіл на проведення операції із заставленими актинами, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 364 (365, 192) і 370. Податковий керуючий як службова особа - суб'єкт злочинів у сфері службової діяльності має притягуватись до відповідальності за ст. 368 за одержання хабара, а гакожза співучасть у формі пособництва у злочині, скоєному платником податків чи мого службовою особою (наприклад, за ч. 5 ст. 27, ст. 364). У ст. 212 передбачено відповідальність не за несплату у встановлений строк подат-і,ін, зборів, інших обов'язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати, коли осо-бамає намір взагалі не виконувати (повністю або частково) покладені на неї податкові юоов'язання. Якщо платник у звітних документах правильно відображає й обраховує спої податкові зобов'язання, своєчасно подає податкову декларацію, однак у зв'язку з шдсутністю достатньої кількості коштів на його банківському рахунку податкове зо-ион'язання своєчасно не погашається, дії платника як такі, що не поєднуються з обманом держави в особі її контролюючих органів, не можуть кваліфікуватись за ст. 212. У разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на під-. ґавізакону, або коли норми різних законів чи інших нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків ібоконтролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь и к платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Якщо стан нормативного регулювання конкретних податкових відносин є таким, що може слугувати підставою для застосування наведеного законодавчого правила про конфлікт інтересів, дії (бездіяльність) платника податків, податкового ігентаабо їх службових осіб немає підстав визнавати протиправними. У зв'язку з цим іч кваліфікація за статтями 212, 222, 364 (365), 367 або 192 має виключатись за відсутні сію складу злочину незалежно від наявності або відсутності винесеного на користь п іатника податку чи податкового агента рішення контролюючого органу або суду, а і.ік само незалежно від наявності або відсутності відповідного податкового роз'яснення і < ч ітролюючого органу. Визначення значного розміру коштів дано у примітці до ст. 212. Визначаючи розмір коштів, що не надійшли до бюджетів унаслідок ухилення від • плати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, судам слід враховувати, що іановлений в абз. 2 підпункту 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону «Про порядок погашення зо- и'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» порядок погашення податкових зобов'язань шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед платником іатків (на підставі заяви останнього за спільним рішенням податкового органу та органуДержавного казначейства України) у разі вчинення злочину, передбаченого 212, може бути застосований вже після закінчення ухилення від сплати податків, ірів,інших обов'язкових платежів і виникнення в його результаті непогашеного поні кового зобов'язання у відповідному розмірі. Тому існуюча на момент вчинення
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII Стаття 212 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Кваліфікуючи діяння винного за ст. 212, слід виходити не з тієї величини, що прихована від оподаткування і на яку відповідно не нараховано обов'язковий платіж, а з величини несплаченого або недоплаченого податку, збору або іншого обов'язкового платежу. При цьому не враховуються фінансові санкції (пеня, штраф), які застосовуються відповідно до вимог податкового законодавства. Установлюючи розмір суспільно небезпечних наслідків як ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 212, слід враховувати і ті витрати платника податку, які фактично ним здійснені, однак не знайшли документального відображення у податковій звітності, а тому не впливають на виконання податкових зобов'язань і застосування щодо платника фінансових санкцій. Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів визнається вчиненим у значному, великому або особливо великому розмірах як тоді, коли сума несплаченого платежу перевищує зазначені у законі розміри за одним його видом, так і у разі, коли ця сума є результатом несплати різних видів податків або інших обов'язкових платежів. Якщо ухилення від сплати податків і зборів мало місце в різні періоди, суму несплачених обов'язкових платежів потрібно встановлювати окремо щодо кожного періоду. При цьому має враховуватись те, який податковий закон та неоподатковуваний мінімум доходів громадян були чинними на момент вчинення інкримінованого діяння. Вчинені в різний час діяння, які полягали в ухиленні від сплати різних видів податків, зборів, інших обов'язкових платежів або сплаті їх у неповному обсязі, необхідно кваліфікувати залежно від наявності чи відсутності в них ознак продовжуваного злочину. Якщо ці діяння охоплювались єдиним умислом, розмір коштів, що не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, потрібно обчислювати виходячи із загальної несплаченої суми і, залежно від її розміру, кваліфікувати вчинене за відповідною частиною ст. 212. Не можуть кваліфікуватись як продовжуваний злочин випадки, коли особа, будучи одночасно службовою особою кількох підприємств, установ, організацій, вчинила ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів з кожного такого підприємства, установи, організації. У такому разі розмір коштів, що не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, слід визначати щодо кожного підприємства, установи, організації як юридично окремого платника обов'язкових платежів, що належать до системи оподаткування. У ряді випадків закон дозволяє визначати суму податкових зобов'язань платників з;і допомогою непрямих методів. їх суть полягає в оцінюванні витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також в оцінюванні інших елементів податкових баз, які приймаються до розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку чи збору відповідно до закону. Обви нувачення особи в ухиленні від сплати податків не може Грунтуватись на визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом. Звідси випливає, що суми несплачених податків, визначені за допомогою непрямих методів, за умови ухвалення відповідного судового рішення повинні враховуватись при притягненні особи до кримінальної відповідальності на підставі ст. 212. Зроблений висновок, хоч і грунтується на чинному податковому законодавстві, не узгоджується з принципом презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України). Внаслідок звернення до непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань з огляду на їх природу можна отримати лише приблизні, орієнтовні показники, результати, які не володіють належним ступенем достовірності. Платник податків, який не веде належний документальний облік об'єктів оподаткування, при застосуванні непрямих методів несе ризики, пов'язані з тим, що податок йому нарахують приблизно, а не встановлять точно. При цьому, кваліфікуючи порушення податкового законодавства за ст. 212, треба встановлювати точну суму несплаченого або недоплаченого конкретною особою податкового платежу. Переважна більшість передбачених законодавством податків і зборів належить до так званих періодично-календарних платежів, які необхідно сплачувати упродовж певного терміну (щодекадно, щомісячно, щоквартально, щорічно). У ряді випадків закон, не фіксуючи конкретну дату, пов'язує строк сплати того чи іншого платежу з певною подією, наприклад, з отриманням коштів в установах банків на виплату працівникам іаробітної плати, технічним оглядом транспортних засобів. Деякі платежі є терміновими у тому плані, що вони сплачуються протягом певного терміну з моменту виникнення об'єкта оподаткування (наприклад, підприємства-виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації). Місцеві податки і збори платники зобов'язані сплачувати у строки, визначені відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування. Злочин, передбачений ст. 212, є закінченим з моменту фактичного ненадходження іо бюджетів чи державних цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та м розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування (тобто сум узгоджених податкових зобов'язань, визначених згідно із законом), а саме - з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов'язко-іийплатіж, що вважається узгодженим і підлягає сплаті. Якщо закон пов'язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати. На момент закінчення цього злочину у частині ухилення від сплати податку на прибуток підприємств, якщо такий прибуток був фактично отриманий платником за ре- іьтатами звітного (податкового) кварталу, не впливає передбачений чинним законо-і.івством порядок перенесення балансових збитків підприємства на наступні періоди, а і;ікож те, що звітність щодо цього податку складається наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Дії, спрямовані на те, щоб надалі ухилитись від сплати податків, зборів, інших пиов'язкових платежів і які полягають, наприклад, у перекрученні об'єктів оподатку-и;іння у первинних документах, внесенні у звітні документи (податкові декларації, розрахунки сум податку чи збору) перекручених відомостей, у поданні таких сфальсифікованих документів до контролюючих органів, у неподанні звітної документації до контролюючих органів, за умови, що термін сплати конкретного податку чи збору ще не сплив, а відповідний умисел особи встановлено, повинні розцінюватись як попе- пія злочинна діяльність і кваліфікуватись за статтями 14 (за наявності особливо N іиких розмірів) або 15 і 212. У ряді випадків контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму по-111 кового зобов'язання платника. Це відбувається, наприклад, коли: контролюючий Орган виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій податковій декларації, які призвели до неправильного визначення податкового зобов'язання; згідно із онами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII ( тиття 212 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Поєднане з обманом уповноважених державних органів (податкових, державного казначейства) безоплатне заволодіння державними коштами під виглядом бюджетного відшкодування ПДВ чи податку з доходів фізичної особи слід кваліфікувати за ст. 190, а за наявності до цього підстав - додатково за статтями 364, 358 або 366. Якщо задекларована сума бюджетного відшкодування безпідставно завищена, однак фактичного відшкодування у вигляді перерахування державних коштів на банківський рахунок платника ще не відбулось, і відсутні ознаки добровільної відмови при незакінченом\ злочині (ст. 17), дії винного, який бажає отримати «живі» гроші, за спрямованістю умислу мають розцінюватись як замах на шахрайство і кваліфікуватись за відповідними частинами статей 15 і 190. Отримання незаконного бюджетного відшкодування ПДВ, не пов'язаного із заволодінням державними коштами (зменшення податкових зобов'язані, з ПДВ наступних податкових періодів, погашення існуючого податкового боргу з ПДВ, зменшення заборгованості із реструктуризованих та (або) відстрочених (розстрочених) сум ПДВ та інших податків, включення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду), не може тягнути відповідальність ні за ст. 222 (бюджетне відшкодування не належить до числа податкових пільг), ні за ст. 212 (відсутні суспільно небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, податковий борг не визнається предметом цього злочину). Такі дії залежно від того, хто їх вчинив, мають кваліфікуватись за ст. 364 або за ст. 192. 4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; 2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі. До відповідальності за ст. 212 як виконавці ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів повинні притягуватись службові особи юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, які відповідно до чинного законодавства і локальних документів уповноважені забезпечити внесення до бюджетів податків, зборів, інших обов'язкових платежів, підписувати і подавати до контролюючих органів документи податкової звітності, розпоряджатись банківським рахунком і підписувати розрахункові документи (зокрема, керівники підприємств та організацій, головні (старші) бухгалтери, їхні заступники або інші працівники бухгалтерій, які виконують функції головного бухгалтера). Визначення суб'єкта розглядуваного злочину передбачає з'ясування компетенції і службових обов'язків працівників управлінської сфери підприємств, установ, організацій. Тому до матеріалів кримінальних справ необхідно долучати накази, положення, розпорядження, інструкції та інші документи, які розкривають зміст повноважень службових осіб у сфері нарахування і сплати податків, зборів, інших платежів. Ті працівники підприємств, установ, організацій, функціональні обов'язки яких так чи інакше пов'язані з податковою документацією, але на яких не покладено відповідальність за фінансову діяльність юридичної особи в цілому та виконання обов'язку забезпечити сплату нею податків чи інших обов'язкових платежів, за наявності підстав можуть притягуватись до відповідальності як пособники у злочині, передбаченому ст. 212. Йдеться, наприклад, про ведення поточного обліку фінансово-господарської діяльності або касових операцій, нарахування згідно з розподілом обсягу роботи окремих видів податків і зборів працівником бухгалтерії великого підприємства, оформлення пов'язаних з оподаткуванням документів бухгалтером структурного підрозділу, який, не звітуючи перед контролюючими органами, передає документи головному бухгалтеру підприємства для складання зведеної (консолідованої) звітності. Разом з тим головний бухгалтер відокремленого підрозділу юридичної особи здатен нести кримінальну нідповідальність за ст. 212 без посилання на ст. 27 за умови, що податкове законодавство визнає цей підрозділ самостійним платником того чи іншого податку. Особи, які відповідним чином консультують безпосередніх виконавців злочину або іа домовленістю з керівником підприємства фактично складають (у т. ч. замість номінальних бухгалтерів) перекручену звітну документацію про фінансово-господарську пильність підприємства, проте не уповноважені у встановленому порядку підписувати її (ситуації, коли юридично функції бухгалтера виконує підставна особа), мають при-і ні уватись до відповідальності за пособництво в ухиленні від сплати податків. Позаштатний фахівець-бухгалтер, який на підставі укладеного з підприємством, установою, організацією цивільно-правового договору про надання послуг веде бухгал-ісрський та (або) податковий облік і складає бухгалтерську та (або) податкову звітність, згідно з приміткою 1 до ст. 364 може бути визнаний службовою особою -суб'єктом злочинів у сфері службової діяльності за ознакою виконання обов'язків службової особи за спеціальним повноваженням. Відповідно до чинного податкового ілконодавства такий фахівець не уповноважений підписувати документи податкової інітності, а тому суб'єктом злочину, передбаченого ст. 212, визнаватись не повинен. ( іірияння зазначеного фахівця ухиленню від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчиненому службовими особами підприємства, установи, організації, і іід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і відповідною частиною ст. 212 як пособництво злочину. Дії особи (скажімо, власника приватного підприємства або учасника господарсько-іо товариства), яка організувала вчинення податкового злочину або керувала його під-і оювкою чи вчиненням, однак не брала участі у виконанні об'єктивної сторони, слід розцінювати як організацію ухилення від оподаткування і кваліфікувати за ч. З ст. 27, і і 212. У разі, коли зазначена особа є службовою особою підприємства, наприклад, йогодиректором або головним бухгалтером, вона за наявності до цього підстав повин-п.і притягуватись до відповідальності за ст. 212 як виконавець злочину. Дії працівників контролюючих органів, інших службових осіб органів державної илади і місцевого самоврядування, які умисно сприяють ухиленню від сплати податків, пюрів, інших обов'язкових платежів, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 212 як пособництво в ухиленні від оподаткування, а за наявності для цього підстав - і як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, передбачений статтями 364, 368) ібояк видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і ви-і.пки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211). Зокрема, співучасниками ухилення від сплати обов'язкових платежів мають визнаватися працівники по-і.іікових органів, які за попередньою змовою з платником податку дали йому завідомо тчаконне податкове роз'яснення. 5. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим або непрямим умислом. Особа, яка не сплачує обов'язковий платіж податкового характеру, що стягується з фізичноїабо юридичної особи, лише у тому разі усвідомлює суспільну небезпеку своєї поведінки, коли вона знає про покладений на неї податковим законодавством обов'язок і про те, як належним чином його слід виконувати. У зв'язку з цим у кожному конкретному випадку застосування ст. 212 має встановлюватись рівень знань обвинуваченого (підсудного) у сфері податкового законодавства. Потрібно доказувати, що порушення фпіансово-правових норм зроблені умисно, а не сталися у результаті арифметичної помилки, неправильного тлумачення нормативних актів чи спірного розуміння юридичної природи фактів, що впливають на процес нарахування та сплати податків, зборів, інших онов'язкових платежів. Невиконання чи неналежне виконання службовою особою юридичної особи - платника податків своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них (неналежне ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII Стаття 212 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства можуть свідчити, наприклад, такі обставини (у т. ч. їх сукупність): складання і використання підроблених документів; ведення «подвійного» (офіційного та неофіційного) облік> (так звана подвійна бухгалтерія); наявність у місцях реалізації документально неоформ-леної продукції; неоприбуткування готівкової виручки, отриманої за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги; заниження обсягу реалізованих товарів; укладання фіктивних угод; відсутність документів, необхідних для складання податкових декларацій і розрахунків, знищення документів або відмова від їх подання; приховування віл контролюючих органів інформації про рух безготівкових і готівкових грошових кошті»; невідображення у документах об'єктів оподаткування; необгрунтоване завищення валових витрат; нез'явлення протягом встановленого строку зареєстрованого суб'єкта підприємництва до податкового органу для взяття на облік як платника податків тощо. Мотиви ухилення від сплати обов'язкових платежів, що належать до системи оподаткування, можуть бути різними (корисливі спонукання, бажання задовольнити різно манітні виробничі потреби господарюючого суб'єкта, кар'єризм тощо) і на кваліфіка цію діяння за ст. 212 не впливають. Відповідальність за статтями 212, 222, 364 (365) або 192 не повинна наставати за порушення податкового законодавства, допущені внаслідок виконання узагальнюючоїч> податкового роз'яснення або податкового роз'яснення, наданого контролюючим орга ном платнику податків (податковому агенту) у встановленому порядку (за його зал 11 том). У такому випадку особа керується офіційним розумінням окремих положень податкового законодавства, зафіксованим у податковому роз'ясненні (незалежно від його пріоритетності у значенні підпункту 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») що свідчить про відсутність в її діях (бездіяльності) умислу, спрямованого на порушен ня податкового законодавства. Якщо особа, визначаючи суму податкового зобов'язання, керується податковим роз'ясненням, наданим іншому платнику податків і отриманим не у встановленому за конодавством порядку (тобто не за запитім до контролюючого органу), або роз'ясненням з питань застосування податкового законодавства, наданим іншим (крім коні ролюючого) державним органом чи установою, або не бере до уваги незаконне, на 11 думку, податкове роз'яснення (узагальнююче або отримане за її запитом), питання при кримінальну відповідальність такої особи за умисний злочин у сфері оподаткувамнн слід вирішувати після всебічного аналізу обставин конкретної кримінальної справи і з'ясування того, наскільки сумлінно помилялась особа щодо протиправності своїх дій(бездіяльності). 6. Кваліфікуючими ознакамизлочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за поперед ньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах (дим примітку до ст. 212). Про поняття групи осіб за попередньою змовою див. ст. 28 і коментар до неї. Дії керівників підприємств, установ, організацій, які дали підлеглим службовим особам наказ, вказівку, розпорядження підписати чи подати до контролюючих орними недостовірні документи або не сплачувати обов'язкові платежі взагалі чи сплачувані і-не у повному обсязі, а також дії службових осіб, які виконали такі незаконні наказ, вкізівку чи розпорядження, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 212 як ухилення від сплат податкових платежів, вчинене за попередньою змовою групою осіб (наприклад, керівник і головний бухгалтер юридичної особи - платника податку, які підписують документи, що подаються до податкового органу). Дії службових осіб різних юридичних осіб - суб'єктів підприємництва та громадян-підприємців - мають кваліфікуватись як вчинені за попередньою змовою групою осіб у иипадках укладення ними цивільно-правових або господарських договорів, під час виконання яких кожна із сторін ухиляється від сплати належних з неї обов'язкових платежів добюджетів чи державних цільових фондів. Якщо згідно з укладеним договором це має іробити лише одна із сторін, дії службової особи іншої сторони чи громадянина-під-приємця, що підписали такий договір, повинні кваліфікуватися як пособництво ухиленню нід сплати податків і зборів, виконавцем якого визнається службова особа того суб'єкта підприємництва або той громадянин-підприємець, які не сплатили обов'язкові платежі податкового характеру. Дії інших осіб, зобов'язаних сплачувати податки і збори, можуть кваліфікуватись як вчинені за попередньою змовою групою осіб лише у разі, коли вони згідно із законом повинні сплачувати обов'язкові платежі спільно (наприклад, якщо майно - об'єкт оподаткування - належить на праві спільної власності двом або більшій кількості осіб або при сплаті державного мита за двосторонніми цивільно-правовими договорами). Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 212) є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; 2) фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах (див. примітку до ст. 212). Про поняття судимості див. коментар до ст. 88. Вчинення злочину особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, має місце у разі, коли злочин вчинено особою, яка має судимість за будь-якою частиною ст. 212 КК 2001 р. або за ч. З ст. 148-2 КК 1960 р. 7. Частина 4 ст. 212 передбачає спеціальнийвид звільнення від кримінальної відповідальності порушника податкового законодавства. Частина 4 ст. 212 підлягає застосуванню судом (ч. 2 ст. 44) у разі, коли: 1) особа, щодо якої вирішується питання про звільнення її від кримінальної відповідальності, вчинила ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів уперше; 2) вчинене нею діяння охоплюється ч. 1 або ч. 2 ст. 212; 3) має місце позитивна пост-кримінальна поведінка особи, яка полягає в тому, що винний до притягнення його до кримінальної відповідальності сплачує належні суми податків і зборів, а також пеню і фінансові санкції. Встановивши сукупність перелічених обставин, суд зобов'язаний звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила коментований злочин. Під вчиненням ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів уперше потрібно розуміти такі ситуації: 1) особа раніше взагалі не вчиняла злочинів, передбачених ч. 1, ч. 2 або ч. З ст. 212, або діянь, фактичні ознаки яких охоплюються вказаними нормами, а до набрання чинності КК 2001 р. описувались диспозицією ст. 148-2 КК I960 p.; 2) особа, хоч і вчинила раніше відповідний податковий злочин, проте у встановленому законом порядку, у т. ч. на підставі ч. 4 ст. 212, була звільнена від кримінальної відповідальності за нього; 3) на момент вчинення нового ухилення від сплати податкових платежів судимість за раніше вчинений злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 212, було тято або погашено у встановленому законом порядку. Особою, яка вперше вчинила ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, з юридичної точки зору слід також визнавати того, кого за раніше пред'явленим обвинуваченням судом Дуловиправдано, а також того податкового правопорушника, поведінку якого суд за раніше пред'явленим обвинуваченням кваліфікував не за ст. 212, а за ст. 367. Під притягненням до кримінальної відповідальності слід розуміти певну стадію кримінального переслідування, а саме: винесення слідчим вмотивованої постанови про притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК) і пред'явлення цій особі обвину-іачення. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ VII Стаття 212-І ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Буквальне тлумачення ч. 4 ст. 212 дає змогу зробити висновок, що ця норма не повинна застосовуватись, якщо: 1) особа лише обіцяє у майбутньому погасити недоїмку і сплатити пеню та штраф, у т. ч. відповідно до складеного графіку поетапного погашення відповідних сум; 2) податки, збори, фінансові санкції і пеня сплачені не особисто службовою особою підприємства, установи чи організації, винною у вчиненні податкового злочину (за рахунок її власних коштів), а самою юридичною особою (від її імені, при цьому саме остання юридично є платником податків і зборів і на неї ж у разі вчинення податкового правопорушення накладаються фінансові санкції і пеня). Для застосування ч. 4 ст. 212 не вимагається, щоб особа, яка вчинила ухилення від оподаткування, сприяла розкриттю і розслідуванню злочину, а також щиросердно покаялась у вчиненому. Конституція України (ст. 67). Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обоє 'язкових платежів» від 22 грудня 1994 р. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 р. Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р. Закон України «Про систему оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997р. Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997р. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. Закон України «Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування» від 14 жовтня 1998 р. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 р. Закон України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 9 квітня 1999 р. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» в редакції від 13 липня 2000 р. Закон України «Про порядок погашення зобов 'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 р. Закон України «Про митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. Закон України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 12 липня 2001 р. Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р. Закон України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 р. Закон України «Про рентні платежі за нафту, природний газ і газовий конденсат» від 5 лютого 2004 р. Декрет KM «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. Декрет KM «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. Декрет KM «Про податок на промисел» від 17 березня 1993 р. Декрет КМ «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 р. Постанова ВР «Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування « Україні» від 24 грудня 1998 р. Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» в редакції № 746 від 28 червня 1999 р. Положення про Державну податкову адміністрацію України. Затверджене Указом Президента України № 886 від 13 липня 2000 р. Рішення КС у справі про депутатську недоторканність № 1-15/99 від 27 жовтня 1999 р. Рішення КС у справі про податки № 1-16/2001 від 5 квітня 2001 р. Рішення КС у справі про податкову заставу № 2-рп/2005 від 24 березня 2005 р. Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування. Стверджений постановою KM № 470 від 6 травня 2001 р. Порядок надання податкових роз'яснень. Затверджений постановою KM № 494 від 16 травня 2001 р. Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Затверджений постановою КМ№ 587 від 15 липня 2005 р.
![]() |