УГОДИ ТА ІНШІ ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА ОБМЕЖЕННЯ КОНКУРЕНЦІЇ

Стаття 81 Договору про ЄС забороняє як несумісні з загальним ринком будь-які угоди між підприємствами, рішення, прийняті об’єднаннями підприємств, і картельну практику, що впливають на торгівлю між державами-учасниками і мають на меті запобігання, обмеження або порушення конкуренції всередині загального ринку. У цій статті також наводиться перелік найбільш типових випадків подібних порушень, що не є вичерпним. Відповідно до цього переліку під дії, спрямовані на обмеження конкуренції, підпадають такі:

· пряма або непряма фіксація ціни купівлі, продажу або інших умов торгівлі;

· угоди або рішення про обмеження або контроль виробництва, ринків, технічного розвитку або капіталовкладень;

· розподіл ринків або джерел постачання;

· застосування неоднакових умов до ідентичних угод з різними торговельними партнерами, за якими останні ставляться в несприятливі умови конкуренції;

· обумовлення укладення контрактів прийняттям на себе додаткових зобов’язань, не пов’язаних із предметом цих контрактів.

Суб’єктами порушень, перерахованих у ст. 81, можуть бути будь-які компанії (зокрема, іноземні, зареєстровані на території країн, що не входять до Співтовариства), об’єднання компаній, а також фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність (індивідуальні підприємці). При цьому важливо, щоб порушення було вчинено як мінімум двома економічно незалежними підприємствами, що діють спільно. Одне підприємство не може бути суб’єктом цього порушення. Стаття 81 не поширюється на угоди або рішення, прийняті материнською компанією і залежними від неї дочірніми підприємствами або дочірніми підприємствами між собою, якщо вони контролюються однією компанією.

Під угодами стосовно цієї статті розуміють будь-які види юридичних і "джентльменських" угод, метою або результатом яких є обмеження конкуренції. Ці угоди можуть носити як горизонтальний (угоди між учасниками ринку, що діють на одному рівні і домовляються не конкурувати між собою або проводити узгоджену політику щодо конкурентів), так і вертикальний характер (угоди між учасниками ринку, що діють на різному рівні). Порушення, передбачене ст. 81, може бути також вчинене у формі прийняття рішень об’єднаннями підприємств. Такі рішення необов’язково повинні мати юридичну чинність для підприємств, що брали участь у їхньому прийнятті; достатньо, щоб вони виражали їхній намір погоджувати своє поводження на ринку з прийнятим рішенням, спрямованим на обмеження конкуренції. Картельна практика, згадана в ст. 81, визначена Європейським Судом як форма координації дій підприємств, що хоча і не досягає стадії формального укладення угоди, але підкоряє на практиці взаємини цих підприємств у сфері конкуренції домовленості між ними. Зазначене поводження може проявитися, наприклад, у таких діях, як повідомлення іншим учасникам ринку умов угоди, щоб спонукати їх пропонувати аналогічні умови.

Згідно зі ст. 81 угоди або рішення, передбачені п. 1 цієї статті, "вважаються автоматично недійсними".

Дії, перераховані в ст. 81, мають запобігати, обмежувати або порушувати конкуренцію всередині загального ринку. Для цього необхідно, щоб зазначені дії порушували або створювали реальну загрозу обмеження конкуренції або стосувалися конкуренції як мінімум у двох державах-членах. Якщо йдеться про конкуренцію між собою підприємств усередині однієї держави, застосовується законодавство про конкуренцію цієї країни, а не законодавство ЄС.Крім того, вплив заборонених дій на конкуренцію має бути істотним. Критерії впливу на конкуренцію, що достатній для застосування ст. 81, містяться в роз’ясненні Комісії 1986 р. щодо угод, які мають недостатньо істотне значення. У цьому документі зазначається, що дії підприємств не підпадають під дію ст. 81, якщо ціни на продукцію цих підприємств, що є предметом угоди або рішення, становлять не більше 5% від сукупної ціни всієї продукції даного виду, представленої на ринку, і якщо середній щорічний оборот учасників цієї угоди не перевищує 200 млн. екю.

Як приклад застосування цієї статті Договору ЄС наведемо рішення, прийняте Комісією в 1998 р. у справі "Volkswagen", за яким Комісія зобов’язала "Volkswagen" AG сплатити штраф у розмірі 102 млн євро за зловживання конкурентними правилами гри в транскордонній торгівлі автомобілями. "Volkswagen" AG разом зі своїми філіями Audi AG та Autogerma SpA домовилися із італійськими концесіонерами про використання мереж продажу цих італійських підприємств, маючи на меті запобігання іншим продажам або використанню інших концесіонерів мережі продажу в іншій країні-члені ЄС.

Або ж згадаємо нещодавнє відкриття Комісією ЄС процедури щодо розгляду справи американської компанії Topps Company Inc щодо транскордонного розповсюдження продуктів, які презентують персонажів відомих коміксів "Покемони" (19 липня 2003 р.). У цьому випадку Комісія констатувала, що маленькі картки під маркою "Nintendo" реалізовувались у країнах-членах ЄС за різними цінами. Комерційна стратегія цього факту заснована на серії угод та домовленостей між Europe Topps, трьома її європейськими філіями та великою кількістю дистриб’юторів у Великобританії, Італії, Фінляндії, Німеччині, Франції та Іспанії, метою яких було запобігання експорту цих продуктів із країн, де ціни на них були нижчими. Всіх цих порушників свободи конкуренції в ЄС очікує сплата великих штрафів.

Проте, як уже наголошувалось, іноді дії, що обмежують конкуренцію, є економічно або соціально виправданими. Як зазначає Комісія, у деяких виняткових випадках вільна конкуренція не може призвести до найкращих економічних результатів. Для цих випадків ст. 81 передбачена низка виключень. Вони безпосередньо стосуються угод підприємств або рішень про об’єднання підприємств, а також картельної практики, якщо останні сприяють поліпшенню виробництва і розподілу товарів або технічному або економічному прогресові. У даному випадку йдеться про досягнення визначених економічних благ, які неможливо одержати без визначеного обмеження конкуренції. Однак одного тільки одержання економічних вигод недостатньо, необхідно також, щоб при цьому споживачам надавалася справедлива частка таких благ. Як правило, технічний прогрес і відповідний розподіл вигідні споживачеві, оскільки перший сприяє поліпшенню якості товарів, а другий робить їх більш доступними для споживача і збільшує вибір. При цьому необхідно виконання ще двох умов. Угоди або рішення не мають накладати на підприємства, що беруть участь у них, більші обмеження, ніж ті, які необхідні для досягнення зазначених економічних цілей. Угоди або рішення не повинні також призводити до того, що значна частина продукції, представленої на ринку, виявиться виведеною з-під дії конкуренції. Серед таких угод доцільно зазначити угоди про патент для технологічного трансферу, угоди про дослідження та розвиток, угоди про надання пільг, угоди в галузі страхування тощо.

Одне з таких виключень було застосовано в 1996 р., коли Комісія дозволила підписати угоду про глобальну кооперацію між Національним банком Paris SA та Dresdner Bank AG у банківській галузі, але вона обмежила цей дозвіл строком дії угоди в 10 років, термін якої, відповідно, закінчується у 2006 р.

Низка загальних виключень із правил п. 1 ст. 85 передбачена також різними регламентами.

У Регламенті 1983/84 йдеться про угоди щодо надання виключного права на поширення товарів або послуг на визначеній території. У цих випадках постачальник надає особі, що здійснює розповсюдження товару (дистриб’ютору), виключне право торгувати ним на даній території і зобов’язується не укладати з іншими дистриб’юторами угоди про торгівлю зазначеним товаром на визначеній території.

Регламент 1984/84 встановлює виключення щодо виняткових угод про купівлю-продаж товару: постачальник має право продавати товар іншим покупцям, але не повинен сам вступати в безпосередню конкуренцію з контрагентом.

Регламент 123/85 встановлює виключення щодо угод про поширення й обслуговування транспортних засобів. У даному випадку виключення пов’язане зі специфікою торгівлі транспортними засобами, в якій важливе значення для споживачів має тісна кооперація між виробниками, продавцями і підприємствами, що надають сервісні послуги, оскільки від цього залежить якість наданих ними послуг.

Регламент 417/85 встановлює виключення для угод про спеціалізацію. У рамках таких угод сторони домовляються про те, що кожна з них буде випускати лише визначену продукцію. Для того щоб угоди про спеціалізацію підпадали під дію цього регламенту, вони мають носити взаємний характер: кожна з компаній має зобов’язатися випускати визначену продукцію й одночасно утримуватися від виробництва іншої продукції, що виробляє контрагент. Можлива також угода про те, що визначені види продукції будуть вироблятися сторонами тільки спільно. Крім того, продукція підприємств, що беруть участь в угоді, не повинна перевищувати 20% від обсягу цього продукту в істотній частині загального ринку, а сукупний оборот цих компаній не має перевищувати 500 млн. екю.

Загальне виключення для угод про дослідження і розвиток виробництва передбачено в Регламенті 418/85. Він поширюється на угоди про спільні дослідження, розвиток і спільну експлуатацію отриманих результатів, угоди про спільну експлуатацію результатів, отриманих раніше спільно, і про спільні дослідження і розвиток без зобов’язання експлуатувати результати спільно. Стаття 3 встановлює певні обмеження. Угоди, що підпадають під дію правил про виключення, не мають призводити до істотного обмеження конкуренції на ринку. Сукупна частка продукції підприємств, що уклали угоду, не має перевищувати 20% її загального обсягу на ринку. Термін дії виключення не може перевищувати 5 років з моменту початку випуску товарів, якщо обсяг цього товару разом із товаром, що випускається договірними сторонами, перевищує 20% його загального обсягу на ринку.

Крім загальних виключень, існують так звані індивідуальні виключення. Комісія може винести рішення про те, що в даному конкретному випадку, незважаючи на ознаки порушення ст. 81 у діях компанії, положення цієї статті не застосовуються. Таке виключення робиться Комісією на визначений період часу і обумовлюється виконанням певних вимог, за недотримання яких, а також при істотній зміні обставин або наданні помилкової інформації виключення може скасовуватися, до того ж рішення про скасування в окремих випадках може мати зворотну силу.

Наведемо приклад одного з таких випадків-виключень. Так, 15 квітня 2003 р. Європейська комісія підтвердила правомірність укладання угоди між бельгійською пивоварною компанією Interbrew, з одного боку, та мережею кафе, ресторанів та готелів (установи компанії Horeca), розташованих у Бельгії, з іншого боку. Одна сторона цієї угоди зобов’язувалася купувати пиво в обмін на надання послуг із орендування приміщень в кафе, ресторанах та готелях іншою стороною.

85. Колективні та індивідуальні антимонопольні дії. Заборона угод, що порушують конкуренцію на внутрішньому ринку ЄС.

Антиконкурентные действия

ДФЕС

Статья 101

1. Являются не совместимыми с внутренним рынком и запрещаются любые соглашения между предприятиями, любые решения объединений предприятий и любые виды согласованной практики, которые способны затрагивать торговлю между государствами-членами и имеют целью или результатом создание препятствий для конкуренции в рамках внутреннего рынка, ее ограничение или искажение, в частности, выражающиеся в:

а) фиксировании прямым или косвенным образом цен покупки или продажи либо других условий торговли;

b) ограничении или контроле производства, сбыта, технического развития или инвестиций;

с) разделе рынков или источников снабжения;

d) применении к торговым партнерам неравных условий в отношении одинаковых сделок, ставя их тем самым в неблагоприятное конкурентное положение;

е) подчинении заключения договоров условию о принятии на себя партнерами дополнительных обязательств, которые по своему характеру или в силу торговых обычаев не связаны с предметом этих договоров.

2. Соглашения или решения, запрещенные согласно настоящей статье, являются автоматически ничтожными.

3. Однако положения параграфа 1 могут быть объявлены не подлежащими применению:

– к любому соглашению или категории соглашений между предприятиями,

– к любому решению или категории решений объединений предприятий и

– к любой согласованной практике или категории такой практики,

которые способствуют улучшению производства или распределения продукции либо развитию технического или экономического прогресса при сохранении для потребителей справедливой доли вытекающей из них прибыли и при условии, что подобные соглашения, решения или практика:

а) не накладывают на заинтересованные предприятия ограничений, которые не являются необходимыми для достижения этих целей;

b) не предоставляют предприятиям возможности исключать конкуренцию в отношении существенной доли соответствующей продукции.

Статья 102

Является не совместимым с внутренним рынком и запрещается в той мере, в какой оно способно затрагивать торговлю между государствами-членами, злоупотребление со стороны одного или нескольких предприятий доминирующим положением на внутреннем рынке или на существенной части такового.

Подобное злоупотребление, в частности, может выражаться в:

а) навязывании прямым или косвенным образом цен покупки или продажи либо других несправедливых условий торговли;

b) ограничении производства, сбыта или технического развития в ущерб потребителям;

с) применении к торговым партнерам неравных условий в отношении одинаковых сделок, ставя их тем самым в неблагоприятное конкурентное положение;

d) подчинении заключения договоров условию о принятии на себя партнерами дополнительных обязательств, которые по своему характеру или в силу торговых обычаев не связаны с предметом этих договоров.

Статья 103

1. Регламенты или директивы, которые являются полезными для применения принципов, содержащихся в статьях 101 и 102, принимаются Советом по предложению Комиссии и после консультации с Европейским парламентом.

2. Указанные в параграфе 1 положения, в частности, ставят целью:

а) обеспечить путем введения штрафов и пеней соблюдение запретов, предусмотренных в параграфе 1 статьи 101 и в статье 102;

b) установить порядок применения параграфа 3 статьи 101 с учетом потребности, с одной стороны, обеспечить эффективный надзор и, с другой стороны, в как можно большей степени упростить административный контроль;

с) в случае необходимости, уточнить сферу применения положений статей 101 и 102 в различных отраслях хозяйства;

d) определить соответствующие роли Комиссии и Суда Европейского Союза в применении положений, предусмотренных в настоящем параграфе;

е) определить взаимоотношения между национальными законодательствами, с одной стороны, и положениями настоящего отдела, а также положениями, принятыми на основании настоящей статьи, с другой стороны

86. Контроль за злиттями підприємства. Поняття концентрації. Умови і критерії визначення концентрації, що порушує правила конкуренції. Процедура і наслідки заборони концентрації.

Коллективные действия предприятий, особенно те из них, которые оформлены в виде соглашения, могут представлять существенную угрозу для свободы конкуренции. Между тем координация поведения предприятий на рынке нередко приводит к организационному оформлению сотрудничества - созданию совместного предприятия или даже объединению предприятий.

Очевидно, что если исходные хозяйствующие субъекты совокупно занимали достаточно существенное положение на каком-либо товарном рынке, то такое новое объединенное предприятие становится монополистом на данном рынке в силу самого факта создания или потенциально может стать монополистом. В этой связи становится понятным то большое внимание, которое уделяется слияниям*(133) предприятий в национальной антимонопольной политике.

Но в Договоре об учреждении ЕЭС, в разделе о конкуренции ни слова не говорилось о регулировании слияний. Только в 1989 г. был принят Регламент*(134), определивший полномочия институтов ЕС в области контроля за операциями по слиянию предприятий. Всей полнотой компетенции по данному вопросу была наделена Европейская комиссия, решения которой могут быть обжалованы в Трибунале первой инстанции с возможной апелляцией в Суд Европейских сообществ. С 1 мая 2004 г. вступил в силу новый регламент ЕС о слияниях*(135) (англ. EC Merger Regulation).

Под слияниями предприятий регламент понимает объединение двух или более ранее независимых предприятий, а также установление контроля одного предприятия над другим. При этом определены критерии, при наличии которых слияние предприятий подпадает под контроль Комиссии: совокупный годовой оборот на мировом рынке свыше 5 млрд евро или годовой оборот, по крайней мере, двух предприятий на едином рынке ЕС свыше 250 млн евро.

В то же время из-под контроля ЕС исключаются предприятия, больше 2/3 годового оборота которых на рынке ЕС приходятся на одно государство ЕС, новеллой же регламента 2004 г. стало положение, что даже при этом регламент подлежит применению в целом ряде случаев, в частности если совокупный годовой оборот предприятий на мировом рынке превышает 2,5 млрд евро либо если оборот предприятий в каждом из по крайней мере трех государств ЕС превышает 100 млн евро.

Слияния предприятий, подпадающие под указанные выше критерии, являются объектом контроля со стороны Комиссии на предмет их соответствия требованиям общего рынка. Основным фактором, влияющим на решение Комиссии, является, согласно регламенту, усиление доминирующего положения на рынке, которое может в значительной мере воспрепятствовать свободной конкуренции.

Все планы слияний, которые подпадают под действие регламента ЕС о слияниях, должны предварительно передаваться в Комиссию, которая может вынести одно из трех решений. Либо слияние не подпадает под действие регламента, либо слияние не представляет серьезной угрозы для конкуренции и может быть признано соответствующим принципам внутреннего рынка ЕС, либо слияние вызывает серьезные сомнения. В последнем случае возбуждается дело, которое может привести к запрету слияния либо, что происходит чаще, к установлению значительных ограничений и требований по отношению к участвующим в слиянии предприятиям.

87. Порушення правил конкуренції державами. Контроль за наданням державної допомогу підприємствам.