Стилі сучасної української літературної мови, їх диференціація

Ступінь об’єктивності або суб’єктивності залежить від кількості людей, які піддаються впливу того або іншого стилю. Суб’єктивних стилів три: індивідуально-суб’єктивний – розмовний (він впливає лише на учасників безпосереднього діалогу), громадсько-суб’єктивний – публіцистичний (він впливає на громадскість певного політичного спрямування) і суспільно-суб’єктивний – художній, який забезпечує практично безмежну можливість формування смаків нації, народу або суспільства. Об’єктивних стилів два: громадсько-об’єктивний – діловий, дія якого спрямована на громадян – учасників юридичного, політичного або професійно-ділового процесу, і суспільно-об’єктивний – науковий, спрямований на суспільство у цілому, незалежно від національних або політичних уподобань конретних його представників.

Проте головні ознаки і типові мовні засоби кожного стилю залежать врешті-решт від мети, якій присвячене спілкування у конкретній ситуації.

Розмовний стиль.Головна його мета – установлення контакту, бо результат (емоційний або діловий) залежить, як правило, не від кількості й об’єктивності інформації, а від психологічного стану, який супроводжував мовний контакт. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, повинні бути максимально простими і зрозумілими. Оскільки розмовний стиль на відміну від усіх останніх існує тільки в усній формі, для нього характерні всі особливості цієї форми мовлення.

Вимова дозволяє фонетичні різновиди, які не завжди співпадають з літературними нормами, але не виходять за межі національної мови.

Граматика (морфологія слів і синтаксис речень) характеризується неповними словами і реченнями, простими синтаксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами; великою кількістю вставних слів і конструкцій, які підкреслюють суб’єктивні вагання або впевненість співрозмовника. Ситуацію діалогу і психологічну напруженість повідомлень підтримують питальні і кличні речення.

Лексика розмовного стилю, як правило, розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання діалектизмів і жаргонізмів, великої кількості емоційних слів, певна ступінь іронічності (що при розмові вважається показником розуму) і фамільярності (залежно від ситуації).

Публіцистичний стиль. Наступний за ступенем складності стиль – публіцистичний. Його мета – вплив на волю і почуття, спонукання до дії і прийняття рішень. Мета обумовлює відповідний підбір мовних засобів, фактів, інформації, які б примусили співрозмовника діяти так, а не інакше.

Оскільки співрозмовник у межах публіцистичного стилю визначений абстрактно, вимова публіцистичних передач і промов на відміну від розмовного стилю повинна бути максимально нормованою.

Синтаксис характеризується ускладненими реченнями, постановкою риторичних питань та імперативів з кличною інтонацією (згадайте: Ти записався добровольцем?, Перемога або смерть!).

Для лексики характерна емоційність, фразеологічна й метафорична насиченість, наявність великої кількості абстрактних слів і громадсько-політичних термінів, словесних штампів, мовних кліше і опозицій типу розвинений соціалізм – загниваючий капіталізм, бесіда пройшла у теплій і дружній обстановці тощо, які легко можуть “вбиватись” у свідомість і спонукати навіть до напівсвідомих вчинків і дій.

Якщо публіцистичість стає невід’ємною рисою інших стилів, це свідчення хвороби суспільства, у якому науковість, професіоналізм і художність висловлювання або тексту починає оцінюватись виключно за їх ідеологічним впливом, а збуджене суспільство опиняється на грані соціального вибуху і революційного абсурду. Проте стан постійної емоційної напруги, доведений до рівня, коли руйнування усвідомлюється як розбудова, а сам процес будування поєднується з моральними, інтелектуальними або фізичними витратами, не може продовжуватись до безкінечності і врешті-решт змінюється апатією і повним ігноруванням публіцистичних гасел. Так, комуністична переконливість за часів революційної доцільності, коли національна свідомість підмінялась класовою ворожнечею (бідняк – кулак-мироїд), перетворилась на фарс при “розвиненому соціалізмі” і зіткненні з реальним класом партноменклатури. Гасло Слава КПРС! стало фонетичною оболонкою, яке не несло ніякого змістовного навантаження, як не несуть змісту сьогоднішні заклики Відродимо духовність! або Слава ветеранам! при поєднанні високого патріотичного стилю з побутовою рекламою горілки, цигарок, казіно і зі злиденним життям тих самих шахтарів або пенсіонерів. Духовна і патріотична призначеність реклами зводиться нанівець і призводить до руйнування найвищої функції мови – естетично-культурологічної, яка повинна виховувати і формувати національну і громадську свідомість. Ось чому чітке розуміння суті наукового, ділового і художнього стилів – це не наукова абстракція і не тільки свідоцтво професіоналізму, а в більшій мірі проблема політична і соціальна.

Науковий і діловий стилі мають багато спільних рис, спрямованих на об’єктивний і доказовий виклад позиції, тому їх можна розглядати разом, пояснюючи розбіжності, викликані різними сферами вживання, а художній стиль стоїть окремо, спираючись на поняття національної мови, що робить його найскладнішим за структурою мовних засобів і найвищим за своїм призначенням.

Науковий стиль. Це стиль дослідницьких і наукових праць з різних галузей науки і техніки, який характеризується широким використанням абстрактних понять, наукових і технічних термінів, номенклатурних назв. Об’єктивні і суб’єктивні цілі цього стилю (з одного боку, доказовий і неупереджений виклад інформації, а з іншого, ­за будь-яких умов відстояти свою позицію), як правило, співпадають. Ось чому він практично необмежений кількістю мовних структур, терміном і результатом (він може бути і позитивним, і негативним, але від цього наукова значимість дослідницького твору не зменшується).

Сфера використання: наукова діяльність, науково-технічний процес, освіта.

Основне призначення : викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Стильові ознаки: понятійність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, висновки.

Мовні засоби: схеми, таблиці, графіки, наукова термінологія, цитати, складні синтаксичні конструкції; повні речення, часто ускладнені зворотами. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів; з дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Підстилі: - власне науковий (монографія, стаття, тези);

- науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців: книги, статті в неспеціальних журналах);

- науково-навчальний (підручник, бесіда).

Діловий стиль. Це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного і виробничого життя і діяльності, ділових стосунків між державами або організаціями, а також між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Прагнення до ідеальної об’єктивності і суб’єктивна спрямованість юридичної або фізичної особи на конкретний результат не завжди співпадають, бо головною метою того, хто складає документ, є досягнення максимально позитивного результату при мінімальних мовних засобах. Ось чому зовнішня об’єктивна значимість документа повинна поєднуватись з суб’єктивним прагненням того, хто складає документ, і того, хто його отримує, до максимальної зрозумілості, ясності і лаконічності (як правило, документ повинен становити не більше однієї сторінки).

Таким чином, типові мовні засоби ділового стилю (у більшості випадків і наукового) повинні орієнтуватись на зазначені вище цілі і спиратимуться на такі основні вимоги:

1.Об’єктивність. Вона полягає у високому ступені безособовості і відсутності будь-яких суб’єктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна більшість службових документів повинна складатись від імені юридичної особи, а особовий займенник може вживатись лише в особових документах: Інститут просить, Дирекція звертається, але Я, Іванов Іван Пилипович, народився… В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводові потрібно, Просимо та ін. У наукових текстах, крім цього, займенник ми використовується у значенні я(Ми вважаємо, Ми прийшли до висновку), а у ділових паперах займенник Ви пом’якшує категоричність висловлювань (Прошу Вас з’явитись…). У діловому і науковому стилях неможливе використання наказового або умовного способів дієслова типу роби, пиши, зробив би (наказовість передається інфінитивом – Відрядити слюсарів або безособовою формою – Моє завдання не виконується), емоційно забарвлених слів (наприклад, оціночних прислівників типу дуже, гарно), діалектної, жаргонної, метафоричної або професійної лексики.

У граматиці не можна будувати ступені порівняння прикметників, утворювати узагальнені іменники на позначення місця роботи або проживання за допомогою афіксів, які підкреслюють суб’єктивну думку авторів: не повніший, найповніший і не сільчани, заводчани, а аналітичні форми більш повний, найбільш повний; мешканці села, працівники заводу та ін. Те ж саме стосується синтаксису речень, де не використовується пряма мова (крім випадків цитування документів), не дозволяється клична, спонукальна або питальна інтонації і постановка відповідних розділових знаків, переважають пасивні конструкції, які підкреслюють об’єктивність того, що відбувається, і акцентують увагу не на провині конкретної особи, а на об’єктивному факті здійснення або нездійснення конкретної дії: Моє завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не виконуєте мого завдання щодо доставки вагонів.

2.Логічна послідовність особливо проявляється у чітко визначених способах подачі матеріалу, які розрізнюються зовнішньою логікою розповіді (хронологічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою логікою міркування (причинно-наслідкова послідовність службових, пояснювальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перерахування ознак, властивостей й інших елементів опису (описова характеристика звітів, актів, наказів, постанов).

Зовнішніми ознаками логічної послідовності є тісний логічний зв’язок між реченнями, частотність зв’язків з ознаками мети, причини, результативності (для цього, з цією метою, отже, таким чином, враховуючи на обставини, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини.

3.Переконливість.Враховуючи на те, що діловий і науковий стилі, як правило, опосередковані, а мета ділового стилю – досягнення позитивного результату, – це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обгрунтування відповідної справи.

Так, у заяві про надання матеріальної допомоги (найпоширенішого у наш час документа) прохання, що завершується словами у зв’язку з важким матеріальним станом, не може бути об’єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований тим, хто накладує відповідну резолюцію для своїх матеріально значимих цілей. Причина має бути викладена у зрозумілій і обгрунтованій формі, з точним добором фактів і цифрових даних (Прошу надати допомогу у зв’язку з весіллям, хворобою тощо).

При цьому документ повинен бути максимально лаконічним (у ньому відображаються лише основні положення й аргументи), що досягається попереднім обдумуванням його змісту, складанням плану, добором найбільш вразливих аргументів (чим відповідальніший документ, тим більше він потребує попередньої роботи над ним). Що стосується мовних засобів, то лаконічність проявляється у заміні складних речень простими, униканні дієприкметникових зворотів, уживанні загальноприйнятих скорочень, умовних позначок і символів.

4.Доказовість. Ця вимога до мови документів випливає з попередньої і вимагає закріпити переконливий характер тексту, обмеженого, як правило, однією сторінкою, необхідними додатками (копіями довідок, статистичними даними тощо), що напевно обумовлять позитивний результат. При цьому ані переконливості, ані доказовості не може бути, якщо у ділових документах (особливо у рекламних об’явах) заради незрозумілої для більшості “моди” будуть використовуватись специфічні терміни іншомовного походження типу консалтинг, інжиніринг при наявності власних.

5.Уніфікація і стандартизація – це постійна робота, яку повинна проводити будь-яка установа, відслідковуючи стандартні ситуації, що з’являються на підприємстві і загалом у суспільстві, і попереджаючи можливі непорозуміння і конфлікти через створення відповідних бланків документів з типовими мовними формулами і словесними кліше. Як тільки з’являється такий тип документа, який спирається на 20% стандартних ситуацій, – це є сигналом для відповідних фахівців про пошуки найбільш адекватних мовних варіантів уніфікованого бланка документа.

Уніфікація зачіпає всі рівні мови: її словниковий запас, морфологію, синтаксис, пунктуацію і навіть стиль. Так, наприклад, завдяки уніфікації менеджер, працюючий з кореспонденцією, знає, що головна інформація в листі міститься у першій ключовій фразі, причому частіше всього в її кінці. Ось чому, проглянувши тільки початок листа, він сортує кореспонденцію за тематичними ознаками і за ступенем важливості повідомлення.

Типізація мовних засобів і стандартизація мови ділових паперів – одна з найактуальніших проблем діловодства, яка повинна вирішуватись як на рівні держави відповідними науковими інститутами, так і на конкретному виробництві або у конкретній організації чи установі. Таким чином, різні характеристики й різні можливості двох форм мовлення треба обов’язково враховувати у практиці ділового спілкування. Так, наприклад, важко, майже неможливо собі уявити, що діловий лист може бути витиснутий з практики ділового спілкування якимось іншим жанром. Чому? Тому що усне мовлення не забезпечує точності. На усну домовленість, вірніше, на сам факт такої домовленості можна посилатись, але не можна посилатись на яку-небудь фразу з усної бесіди. Це пов’язане із специфічними властивостями усної діалогічної форми мовлення: необерненістю мовленнєвого потоку і спонтанністю усного мовлення. Відсутність моменту попереднього обдумування висловлювання обумовлює зовсім іншу його будову на відміну від текстової розгорнутої структури.

Ділові листи відносяться до розряду найменш регламентованих документів, але всі вимоги, які відносяться до мови ділових паперів, суттєві і для них, а саме: предметна і комунікативна точність, логічність, уніфікація і стандартизація тощо.

6.Ясність викладу і точність опису. Ця вимога є найголовнішою для ділового стилю, бо будь-який документ має юридичну силу лише при точному виборі потрібного слова, правильному користуванні термінами (як правило, зрозумілими для більшості, а тому переважно українського походження на відміну від наукового стилю, де специфіка вимагає прагнути до інтернаціоналізації наукової термінології) і униканні професіоналізмів, а також при відсутності орфографічнх і пунктуаційних помилок. Для української мови ця вимога має принциповий характер, бо під впливом міжмовної російсько-української омонімії (неделя – неділя, место – місто) або при неправильному виборі потрібного варіанту значення (общественная организация – суспільна організація, громадська організація; личное дело – особова справа, особиста справа) виникає безліч двозначностей і непорозумінь.

Художній стиль. Це найвищий стиль будь-якої мови, бо його мета якомога більшою кількістю мовних засобів сформувати загальнолюдські і національно свідомі естетичні, культурні і психологічні смаки окремої людини і нації у цілому. Якщо зважити на те, що процес виховання людини пов’язаний з фольклором і літературною творчістю, то стане зрозумілим, що осягнення глибин національної мови неможливе без розуміння саме цього стилю.

Таким чином, найголовнішою характерною рисою художнього стилю є його незамкнутість, що передбачає наявність у його мовній структурі елементів будь-якого стилю.

Підводячи риску під аналізом функціональних стилів, можна зробити висновок, що розмовний стиль існує тільки в усній, а всі інші переважно у писемній формі мовлення. Ось чому функціонування публіцистичного, наукового, ділового і художнього стилів мовлення у межах усної форми надає їм, крім зазначених правил і вимог, ще й екзотичну своєрідність розмовного стилю. Проте основну увагу при вивченні основ ділового стилю слід приділяти його писемній формі.