Словосполучення як засіб стандартизації ділового тексту

Загальна тенденція до чіткості та точності, семантичної прозорості (недвозначності), а також прагнення до абстрагування спричинила активізацію іменних форм, зокрема заміну дієслова типовою категорією офіційно-ділового мовлення – віддієслівним іменником. Порівняймо хоча б такі пари, як зобов'язатися – взяти зобов'язання, постановити – прийняти постанову тощо. Розщеплений присудок часто набагато точніше, недвозначніше передає думку. Прості дієслова зобов'язався, постановили , перебуває, прибув тощо, які вживаються паралельно як прості форми присудка, обмежують дію в часі й визначають характер її протікання “навколо” моменту мовлення.

Про активізацію іменних форм на місці дієслівних та їх історичну наслідковість свідчить поява дієслівно-іменного аналітичного предиката навіть там, де немає синтетичного дієслівного відповідника: взяти участь, оголосити догану, накласти стягнення, розгорнути змагання, виконати зобов”язання, ввести в обіг, визначити курс, конкретизувати шляхитощо. Проте відсутність у віддієслівних іменниках формально виражених дієслівних категорій (часу, виду, стану, способу, особи) звужує їх виражальні можливості, робить виклад сухішим, більш офіційним.

Дієслівно-іменні конструкції присвоїти звання, укласти угоду, дати визначення тощо називають конкретнішу, семантично повнішу дію. Проте вони є одиницями не словосполучення, а вищої організації – речення.

Такі словосполучення перебувають на межі між фразеологізмами (останні, проте, зберігають образність, незважаючи на відтворюваність) і вільними синтаксичними сполученнями слів. Тому кваліфікуються як стандартизовані синтагми чи синтаксичні стандарти, кліше.

Синонімічні прості і складні форми присудка дозволяють уникати набридливого повторення в тексті одних і тих самих слів та форм. Поряд з дієслівними присудками типу: відкликати представництво, заявити протест, сформувати уряд, закінчити роботу, перекласти відповідальність, надати право, встановити стосунки тощо – вживаються в офіційно-діловій, а за нею й у мові масової інформації, конструкції з віддієслівними іменниками (пор.: відкликання представництва, заява протесту, формування уряду, закінчення роботи, перекладання відповідальності, надання прав, встановлення стосунків). Це не лише урізноманітнює виклад, але й створює враження легкості, невимушеності, а також підтверджує правомірність обох форм як вияву багатих мовленнєвих ресурсів.

Такі сполучення слів, набуваючи характеру постійно вживаних формул висловлення, стають стандартом, характерною ознакою стилю.

Фразотворення відбувається за типовими синтаксичними моделями: “дієслово + іменник у знахідному відмінку” (прийняли постанову, присвоїли ім'я, конкретизували шляхи, розгорнули змагання, вели трансляцію, виконали зобов'язання); «дієслово (дієприкметник) + іменник у орудному відмінку» (стали очевидцями, пройняті турботою, є вкладом; «дієслово + приймен­ник + іменник у знахідному відмінку» (прийнято в експлуата­цію, введено в оборот, подав у відставку), «дієслово + іменник у давальному відмінку» (присвятити завоюванням і успіхам) тощо.

У конкретному тексті дієслово у сполученні з віддієслівним іменником та сталі найменування типу: приміщення представ­ництва, держава перебування, шлях слідування, органи управ­ління, центральне управління тощо передають значення уза­гальненої предикативної ознаки, а також надають усьому висловленню внутрішньої сили завдяки здатності іменника увиразнюватися прикметником та іншими категоріями.

Типовою рисою розщепленого присудка, як і зв'язаних діє­слівно-іменних сполучень взагалі, є вживання при іменнику означення, що надає експресивного забарвлення і свідчить про живу форму та активність конструкції: видають постанови та нормативні акти, розробляють і здійснюють конкретні заходи, забезпечити докорінне поліп­шення. Такий поширювач може бути і при дієслові (пор. «своє­часно провели реконструкцію;І успішно виконали узятв зобо­в'язання»). Прислівник тут свідчить про неповну втрату дієсло­вом лексичного значення дії. Проте міра оцінки переважно стосується семантично сильнішого слова – іменника і поширення його прикметником у стилі — закономірне явище. Віддієслів­ний іменник сприяє розгортанню, деталізації поняття, а отже, забезпечує повноту вираження думки. Отже, стандартизованість мови нівелюється експресією, що виражається в увиразненні іменника поширювачами.

Прості речення, насичені розчленованими присудками й віддієслівними іменни­ками, незважаючи на їх громіздкість, цілком виразно передають думку: “Раніше укладений колективний договір зберігає чинність до моменту підписання сторонами нового договору”.

Перед нами типова, «санкціонована» суспільною мовною практикою, граматична картина своєрідного офіційного оформ­лення думки. Ланцюг імен, поєднаних гнучким комбінуванням сурядного та підрядного зв'язку, забезпечив всебічне, деталі­зоване висвітлення думки, що повно і водночас стисло відтво­рює напрямок діяльності адміністративного апарату, законодавства.

Певні сполучні слова, чи вірніше слова-скріпи, «універ­сальні» слова стають виразною синтаксичною рисою стилю, утворюючи штампи типу: шляхом відшкодування (стягнення, розвитку тощо.), з метою виконання (погашення заборгованості, розвитку тощо.), питання харчування (забезпечення, розвитку тощо.), ряд причин (заходів, рішень тощо), справа роз­витку (здійснення та ін.), робота щодо впорядкування (вивчення) тощо. Наприклад: «У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення».

До номінативного значення складного стандартизованого по­значення певного поняття, явища спричиняється й тенденція термінування відтворюваних словосполучень — іменних одиниць ускладненого порядку: ведення справи, визнання провини, пом'якшення вироку, заподіяння ушкоджень, зростання культури (активності), сума прибутку, зустріч у верхах, мирне співіснування, подальший розвиток, належ­ним чином строк повноважень, арбітражне рішення, акредитуюча держава, дер­жава перебування, рівновага сил, служба побуту, на сьогоднішній день, у даний відрізок часу, питання надзвичайної ваги, середня заробітна плата, на загальних підставах, справа десята, кримінальна відповідальність, грошові зобов'язання, дієздатна сторона, особиста (державна) власність, зустрічна позовна за­ява, мирова угода, процесуальний обов'язок, в адміністративному (службовому, робочому, судовому тощо) порядку тощо.

До такої терміносполуки системного ряду входить іменник-домінанта й прикметник-означення.

Терміносполуки системно-спрямованої предметної віднесеності формують також назви, поєднані прийменниками для, до, які керують родовим відмінком; з, який керує орудним; по, у(в) — давальним тощо. Наприклад: «Тов. ... не передав справу до прокуратури для притягнення до відповідальності звинуваченого в нестачі товарно-матеріальних цінностей на складі бази».

Отже, типові риси стилю — лаконізм і деталізація — знахо­дять своє вираження у чітко ритмізованій простій синтаксичній конструкції, що передає загальну тенденцію офіційно-ділового професійногомовлення, як і мови масової інформації, до нарощування номінативності.

Процес перерозкладу лежить, очевидно, і в основі утворення типово офіційної словосполуки — складного відіменного прийменни­ка. У офіційно-ділових паперах він актуалізується препозицією в реченні. До таких сполучень належать: відповідно до.., з ме­тою.., у відповідності з.., у зв'язку з.., на додаток до.... Можна уявити собі, наприклад, такий ланцюжок: відповідаємо — відповідаючи — даючи відповідь — у відповідь на — відпо­відно до — у відповідності з.

Типово діловими є зачини на порядку денному, у світлі рі­шень та подібні стандарти ділового мовлення, актуалізовані препозицією в реченні, викликають не лише офіційне сприйняття інформації, але й нанизування великої кількості імен у певних відмінках. Така конкретизація і деталізація понять із атрибутивною їх характеристикою при загальному лаконізмі документа лише на користь викладові.