Наголос. Норми наголошення в українській мові

Окрім вимови окремих звуків, звукосполучень орфоепія встановлює правильне наголошування слів, яке є яскравим показником мовленнєвої культури.

Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

В українській мові наголос :

1.Силовий (динамічний ). Відбувається виділення (вимова) одного із складів слова більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря.

2. Вільний (нефіксований ). Наголошеними можуть бути різні за порядком склади: мі^'с-то, ка-за^'-ти, бу-ду-ва^'-ти. (У багатьох мовах наголос постійний (фіксований). Наприклад, у польській мові завжди наголошений передостанній склад, у французькій – останній, у чеській – перший тощо).

3. Рухомий.. Може змінювати місце в слові:

а) залежно від граматичної форми: жи^'-то (одн.) - жи-та^' (мн.); ру-ка' (одн.) – ру'-ки (мн.);

б) при словотворенні: ви-со^'-кий - ви^'-со-ко.

На правильність наголосу впливають:

а) діалектні форми (бу^'ла, взя^'ла);

б) неоднаковість наголосів в українських і відповідних російських словах (до^'шка - доска^', одина^'дцять – оди^'ннадцать)

в) взаємовплив різних граматичних форм одного слова:

(ба^'йка-байки^', пі^'сня-пісні^').

Щоб уникнути типових порушень літературного наголосу, слід приділити увагу найхарактернішим його особливостям:

* Двоскладові іменники чоловічого роду мають наголос здебільшого на префіксi:

Ро^'зквіт, ро^'зклад, ро^'зтин, ро^'зчин (але розря^'д, розсі^'л).

* Префіксви - в іменниках переважно наголошується : ви`літ, ви`нахід, ви`раз, ви`яв, (але: вимика^'ч , вимо^'га, вимо^'ва).

* В іменниках чоловічого роду на- ок із різними префіксами наголос

найчастіше падає на префікс : ви^'падок, ви^'няток, за^'куток (але відби^'ток, завда^'ток).

* Префікспере- майже в усіх випадках, коли він наголошується, має наголос на другому складі: пере^'лік, пере^'тин, пере^'пис.

* Двоскладові іменники жіночого роду на-ка в усіх відмінках множини, крім орудного, мають наголос на останньому складі: сте^'жка - стежки^', стежо^'к, стежка^'м , сте^'жки ,стежка^'ми, на стежка^'х.

* Віддієслівні іменники на-ання наголошуються як і дієслова, від яких вони утворені: чита^'ти – чита^'ння, завда^'ти – завда^'ння;

в іменниках на-іння наголошується суфіксальне і : возі^'ння, сиді^'ння;

в іменниках на-ення наголошується корінь: зна^'чення, посві^'дчення.

* У прикметниках на-евий наголошується суфіксальне е :

життє^'вий, яблуне^'вий, вогне^'вий.

* У прикметниках вищого ступеня порівняння із суфіксом -іш

наголос падає на суфіксальнеі :веселі^'ший, здорові^'ший (але запе^'кліший, допи^'тливіший).

* У дієсловах доконаного виду минулого часу з префіксом (крім ви-) наголос падає здебільшого на корінь : прийня^'в, завме^'р, прода^'в.

* Дієслова теперішнього й майбутнього часу в першій і другій особі множини мають наголос переважно на останньому складі:

несемо^'- несете^', веземо^' - везете^'.

* Дієприслівники на-чи утворені від дієслів типу несемо^', веземо^', мають наголос на останньому складі: несучи^', везучи^', завинятком ле^'жачи, сто^'ячи, си^'дячи.

* Двоскладові займенники з прикметником мають наголос на першому складі: у ме^'не, у те^'бе, у нь^'ого.

* Однаково наголошуються абстрактні іменники на –ин(а):старовина^', височина^', новина.^'

* Основна маса нормативної виробничо-професійної термінологічної лексики вживається з одним, сталим наголосом.

Нерухомий наголос при відмінюванні можна спостерігати наприклад у словах: ава^'нс, ава^'нсу, ава^'нсом; обліко^'вець, обліко^'вця, обліко^'вцем.

* У похідних географічних назвах на-чина, -щина наголос такий, як у вихідних формах:

Ки^'ївщина (наг.на корені, бо Ки^'їв);

Су^'мщина (Су^'ми);

Василькі^'вщина (наг. на суф., бо Василькі^'в);

Доне^'ччина ( Доне^'цьк)

* В українській мові існують слова, в яких наголос виконує смислорозрізнювальну функцію :

і^'рис (квітка) - іри^'с (цукерка); про^'шу (будь ласка) - прошу^' (звертаюсь із проханням);

бро^'ня (документ про закріплення чогось за кимось) - броня^'- (захисна обшивка).

Запам’ятайте!

* Слово “квартал” в обох значеннях наголошується однаково:

Добре освітлений кварта^'л . План на другий кварта^'л.

* Оскільки мова постійно розвивається, то й норми наголошування змінюються, через що на кожному синхронному зрізі мови існують старі й нові орфоепічні варіанти : ба'йдуже – байду'же, про'стий – прости'й, алфа'віт – алфаві'т, до^'говір - догові^'р, по^'милка – поми^'лка..

* Окремо звернемо увагу на прикметник “украї^'нський” (Украї^'на).

Наголошення іншомовних слів.

* Іншомовні власні назви у переважній більшості наголошуються так, як у тій мові, з якої вони взяті:

Да^'рвін, Не^'льсон, Ба^'йрон (англ.); Стенда^'ль, Дідро^', Дюма^' (франц.); Міцке^'вич, Ко^'зак, Міха^'лак (польськ.).

* Серед запозичених слів є слова одного типу творення з однаковим наголосом:

а) ради^'ст, арти^'ст, оптимі^'ст, авантюри^'ст;

б) демокра^'тія, бюрокра^'тія, аристокра^'тія;

в) моноло^'г, діало^'г, некроло^'г, катало^'г.

* В іншомовних словах із компонентом -метр наголос

неоднаковий:

а) уназвах мір — на останньому складі:

міліме^'тр, кіломе^'тр, сантиме^'тр;

б) у назвах вимірювальних приладів - на передостанньому:

баро^'метр,спідо^'метр, тоно^'метр.

Як бачимо, система українського наголосу досить складна, тим більше, що вона не є абсолютно сталою, закостенілою. Зберігаючи єдність і стійкість у найістотнішому, мовна норма протягом часу зазнає певних змін. Над правильністю наголошення слід постійно працювати, звертаючись до “Словника наголосів".