Орфоепія. Особливості української вимови звуків і звукосполук

Якщо фонетичні процеси в усному народному мовленні не знають обмежень (у діалектному мовленні українців можна почути свєто “свято”, гаварити “говорити”, щьо “що”, робиф “робив”, ходю “ходжу”), то в літературній мові вони регламентовані орфоепічними нормами.

Орфоепія( від гр.orthos “правильний”, epos “мовлення”, “розповідь”)- 1)вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (сукупність вимовних правил); 2) розділ мовознавства, який установлює систему вимовних норм.

Спираючись на фонетичні процеси, орфоепія подає індивідуальні норми для різних випадків і вибирає з наявних варіантів вимови те, що найбільш відповідає прийнятим традиціям і тенденціям розвитку мови.

Розрізняють два стилі орфоепії – повний і неповний. Повний стиль характеризується чіткою вимовою (прикладом може служити мовлення дикторів) Неповний – нечіткою, недбалою вимовою (розмовне побутове мовлення).

Відхилення від літературної (нормативної) вимови спричиняється:

1) місцевим діалектом (зорйя, бурак, пи'шу);

2) впливом контактуючої мови, що особливо виявляється в умовах двомовності ([ні’шка],[ри’пка],[харашо’],[ч’ай]);

3) правописом. (Між написанням і вимовою багатьох слів існує

різниця, і намагання копіювати написання в усному мовленні веде до помилок: контрастний – [контра'сний] ; проситься – [про'сиц’а]).

Норми української літературної вимови

1. Відсутність " акання" та редукції голосних.

Редукція голосних ( від лат. reductio “відсунення, відведення назад”) – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.

Голосні [ а ] і [ о ] вимовляються чітко як у ненаголошеній позиції так і під наголосом:

укр. рос.

голова [голова'] [гълава']

картон [карто'н] [кърто'н]

контроль [контро'л’] [кънтро'л’]

2. Звук [о] перед складом із наголошеним [у] вимовляється як [о^у] :

зозуля[з о^у з у 'л’а]

союз [с о^у й у' з]

3. Звуки [и ] і [е ] - нестійкі й, за законом вокальної гармонії, уподібнюються й зливаються у проміжному звучанні в ненаголошеній позиції:

пливе [п л и ^е в е' ]

неси [ н е ^и с и']

4. Сполучення літер дж вимовляється як один звук [ д^ж ], а дз як [д^з] якщо ці літери належать до однієї морфеми:

джем [д же м], дзеркало [д з е' р к а л о]

Якщо ці літери належатьдо різних морфем, то вимова роздільна:

відживати [в’іджива'ти] , відзнака [в’ і д з н а'ка].

5. Дзвінкі приголосні у кінці слів і складів не оглушуються:

укр. рос.

Дуб [д у б] [дуп]

Мороз [моро'з ] [маро'с]

Казка [ ка'зка] [ска'ска]

6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко:

боротьба [бород’ба']

7. Префікс з- (як і прийменник з )

перед глухими приголосними переходить у звук [с]:

зцементувати [ сце^иментува'ти]

з цими [сци'ми]

8. Префікси роз- і без- перед глухими приголосними мають паралельну вимову:

[рос- ] і [роз-] - [беc-] і [без-]

[ро'зкв’іт]

розквіт —

[ро'скв’іт]

[бе^изкошто'вно]

безкоштовно —

[бе^искошто'вно]

9.Губні приголосні на відміну від рос. мови вимовляються твердо (це відображається орфографічно):

укр. рос.

голуб [го'луб ] голубь [го'луп’]

кров [кров] кровь [кроф’]

степ [степ] степь [степ’]

став (дієсл.) [став] ставь [стаф’]

10. Асиміляція деяких груп приголосних.

Асиміляція (від лат.assimilatio “уподібнення”) – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Явище асиміляції поширене в українській мові, тому на дію цього закону слід звернути особливу увагу. Які ж приголосні і в яких випадках зазнають повної асиміляції ?

· Сполука сш на межі кореня й суфікса вимовляється як шш : винісши, зарісши, повисши.

· Сполука зж вимовляється як жж : зжати, зжитися, безжалісний.

· Сполука чц вимовляється як цц : вуличці, казочці, балочці.

· Глухий [т] перед ц уподібнюється останньому, тобто тц звучить як цц: болітце, плитці, дев’ятці.

· тч (переважно перед суфіксом -ин- ) вимовляється як чч : тітчин, якутчин, а також : вітчизна, квітчастий, хутчій.

Від згаданих явищ необхідно відрізняти неасимілятивні зміни у присвійних прикметниках із суфіксом –ин-: доччин, Галоччин, каччин.

11.Слід чітко розрізнювати у вимові звуки: [г] — гортанний (буква Гг) і

[ґ] - задньоязиковий (буква Ґґ) :

[г] - могутній, тягнути, газета, педагог, магазин та ін.

[ґ] - аґрус, ґава, ґрунт, ґандж та ін.

У власних іншомовних назвах орфоепічними нормами допускається паралельна вимова:

Гібралтар - (Ґібралтар) - [г’ібралта'р] - [ґ’ібралта'р];

Гарібальді - (Ґарібальді) — [гар’іба'л’д’і] - [ґар’іба'л’д’і].

Орфоепічні норми – важливий компонент культури мовлення, яка є складовою частиною загальної культури людини. Прагнення до правильності мовлення, вимогливе ставлення до культури вимови, відчуття мовної норми приводять до того, що неправильна вимова ріже слух. Вона викликає осуд у будь-якому культурному середовищі. Культура усного ділового мовлення вимагає бездоганного дотримання орфоепічних норм.