Синтаксичні засоби професійного спілкування

Для досягнення позитивного результату в межах ділового стилю треба переконати ділового партнера в необхідності прийняти рішення, сприятливе протилежній стороні. Проблематичність цього надзавдання полягає у тому, що діловий стиль обмежений мовними засобами і не дозволяє проявів емоційності або суб’єктивності.

Так, писемна форма професійного спілкування відрізняється від розмовного, публіцистичного або художнього стилів тим, що вона базується на об’єктивності, логічній послідовності, уніфікації і доказовості, і тому будь-яке “втручання” особи у струнку композицію документа розглядається як руйнування його юридичних основ. На перший погляд, значно легше досягти позитивного результату при усній формі, бо в цьому випадку внутрішнє прагнення до об’єктивності скріплюється зовнішньою простотою й емоційністю розмовно-публіцистичних виступів. Але це тільки на перший погляд. Насправді, складним якраз і є визначення міри суб’єктивності залежно від форми спілкування, яка повинна спиратись на єдність з аудиторією або співрозмовником для створення атмосфери неупередженості й об’єктивності.

За таких обставин в усній і писемній формі професійного спілкування мовні акценти повинні бути різними. Так, у писемній формі хіба що не єдиною можливістю зробити документ “живим” і психологічно впливовим є використання обмеженої кількості способів викладу матеріалу і синтаксичних засобів службового мовного етикету, а в усній, як правило, переконливість залежить від зовнішньої і внутрішньої культури керівника або промовця, що проявляється якнайбільше у його вимові, лексиці і засобах мовного етикету.

Таким чином, про синтаксис речень і тексту слід говорити у межах писемної форми професійного спілкування.

Ситаксис писемної форми вимагає обов’язкового дотримування нейтральності тону ділових повідомлень, чіткої і стрункої композиції тексту, тому для нього характерні такі ознаки:

– практично повна відсутність питальних і окличних речень;

– уживання непрямої мови (пряма мова можлива лише при цитуванні певного документа);

– прямий порядок слів (підмет має, як правило, форму теперішнього часу для створення еффекту позачасовості і ставиться перед присудком, а узгоджене означення – перед означувальним словом; вставні слова виносяться на початок речення);

– переважна більшість пасивних конструкцій (вони акцентують увагу не на особі, а на дії: не розробляє, задовольняє, затверджує, а розробляється, задовольняється, затверджується), інфінітивів (зобов’язати, затвердити, попередити), дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;

– нанизування форм родового й орудного відмінків з великою кількістю віддієслівних іменників (забезпечення – кого? чим?).

Таким чином, у діловому документі все робиться для того, щоб у тексті не було жодних суб’єктивно-оціночних моментів, а головна увага зосереджувалась не на підметі і присудку, а на об’єктивних фактах, які їх супроводжують. З іншого боку, відсутність суб’єктивності, позачасовість і лаконічність обмежують граматичні можливості мови і переконливості документа, що звужує його націленість на максимально позитивний результат. Це протиріччя можна вирішити маніпулюванням різними формами побудови словосполучень, речень і цілого тексту.

Так, дієприслівниковим зворотом не можна висловити значення часу, причини й умови, тому в таких випадках слід зберігати підрядні речення. Крім цього, велика кількість зворотів робить текст занадто канцелярським, що вимагає “розрядити” його підрядними реченнями, серед яких переважають з’ясувальні, означальні, мети й умови. Вони мають чіткі правила розташування: означальні підрядні речення ставляться поряд з іменником, до якого вони належать; додаткові найчастіше стоять після присудка, а обставинні речення мети й причини розміщуються і перед головним словом, і після нього залежно від акценту автора.

Громіздким і непереконливим стає текст при зловживанні віддієслівними іменниками (Вивчення стану справ з метою подальшого виробничого процесу. Краще для, або Щоб вивчити стан справ, необхідно…). Ось чому їх бажано “розщеплювати” на допоміжне дієслово і віддієслівний іменник, що робить дію більш широкою і узагальненою: давати вказівки, вести пошук, дати доручення, встановити порядок, провести операцію, надати допомогу тощо. Розщеплений присудок здатний передавати точні термінологічні значення і створювати колорит саме ділового тексту. Крім цього, багатослівний розщеплений присудок зосереджує увагу читача на інформації і фіксує її в пам’яті одержувача.

Типові помилки у синтаксисі писемної форми виникають частіше всього при перенесенні синтаксичних особливостей російської мови на українську, а також при невмінні реалізовувати основні вимоги до мови документів на практиці, що зменшує можливість переконливості тексту. Ось деякі з них:

1. Змішування у межах одного речення інфінітивних і номінативних конструкцій:

Зобов’язання банку:

–відкрити Клієнтові розрахунковий рахунок за умови подання ним усіх документів, передбачених законодавчими актами України;

–здійснення за дорученням Клієнта розрахункових та касових операцій у національній валюті України (треба Здійснювати за дорученням Клієнта розрахункові та касові операції…).

2. Прямий переклад дієприкметникових зворотів теперішнього часу, які в українській мові повинні перекладатись як підрядні речення: Основні електротехнічні пристрої за своїм призначенням поділяються на генеруючі і використовуючі електричну енергію. Треба: Основні електротехнічні пристрої за своїм призначенням поділяються на ті, які генерують і які використовують електричну енергію.

3. Зловживання дієприслівниковими зворотами на початку абзаца або тексту, що ускладнює текст документа: Керуючись Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року № 1029 “Про вдосконалення порядку здавання в оренду житлових приміщень”, наказую… Краще: Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України… і далі по тексту.

4. Використання спільного додатка при дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами (опанування – методами, але вдосконалення – методів).

5. Заміна слів, відмінків або підміна прийменників під впливом російської мови у стійких словосполученнях (для душі, для відома замість до душі, до відома). Для правильного вживання відмінків слід пам’ятати:

завідувач чого?, але завідуючий чим?,

властивий кому?, але характерний для кого?,

опанувати що?, але оволодівати чим?,

сповнений чого?, але наповнений чим?,

основанийна чому?, але заснованийким?,

багата на що?, але славиться чим?,

дорівнювати чому?, але рівнятися на що?,

торкатисячого?, але доторкатисядо чого?

6. Неправильний вибір прийменника або форм керування під впливом російської мови. Запам’ятайте: по всем направлениям - в усіх напрямках; вызывать по служебным вопросам – викликати у службових справах;называть по имени-отчеству – називати на імя та по батькові;

национальный по форме – національний за формою та ін.