Невербальні засоби здійснення професійної комунікації

У професійному спілкуванні психологи значне місце відводять невербальній комунікації, тому що процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, і важливу роль при цьому відіграють невербальні форми інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Тому слухачів слід тримати в полі зору, використовуючи запитання типу: “Ви розумієте…”, “Ви також помітили, що…”, “Як ви знаєте…”, це подобається, оскільки свідчить про те, що промовець їх бачить.

Дійовими є також жести, які свідчать про вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими, тому що посилюють емоційне звучання сказаного. Але треба володіти азами жестикування, бо частота жестикуляції передусім залежить від культури поведінки людини.

До невербальної комунікації також відносять інтонацією, тон, голос, темп мовлення, що також має практичне значення. Тому під час виступу рекомендують дотримуватися таких практичних порад:

– шляхом читання вголос постійно тренувати свій голос;

– пристосовувати свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування;

– не говорити надто голосно, бо це справляє враження агресивності;

– голос слід підвищувати тоді, коли ставляться запитання чи робиться логічний наголос на важливому повідомленні;

– понижується голос, коли хочемо когось переконати або відповісти на запитання.

Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, тому що невербальні сигнали іноді справляють вплив утричі більший , ніж самі слова.

Наступним сильним компонентом розмови є погляд Уміння “витримувати погляд” є наслідком особливого тренування. Людина, яка просто дивиться у вічі співрозмовнику, викликає довіру. Вміння першим не відводити погляд – це ознака сильної, рішучої особистості. Зустрічаючись, люди обов’язково коротко дивляться один одному в очі. Цей перший погляд є “пробою на довіру”. Щирість у цьому швидкому погляді означає доброзичливе ставлення. Якщо партнер затримує погляд на очах співрозмовника, то робить це з метою пригнітити людину. Якщо співрозмовник затримує погляд, супроводжуючи це кивком голови, то це означає згоду і довіру.

Важливу роль у нашому повсякденномупрофесійному та побутовому спілкуванні займає усмішка. Тому пропонують: перш ніж говорити - усміхнутись. Це настроїть будь-яку розмову, навіть важку, на доброзичливий тон і взаємоповагу, але усмішка повинна відповідати ситуації, а якщо можливо, й визначати її. Самої мовчазної усмішки іноді буває досить, щоб пом’якшити неприємну ситуацію або зняти роздратування партнера. Усмішка може бути багатозначною, але не маскою, і відповідати настрою.

Психологи вважають, що надсимволічною є також і відстань, на якій ведеться ділова бесіда. Розрізняють чотири види дистанції між співрозмовниками: інтимну, особисту, соціальну, офіційну. Відстань між особами служить регулятором їхніх відносин, визначником соціального статусу, , навіть місцевості, де мешкають співрозмовники. При офіційному спілкуванні слід пам’ятати, що у різних націй поняття норми відстані різні. У слов’ян відстань під час ділової бесіди менша, ніж, наприклад, у американців, англійців чи австралійців, де соціальна дистанція збігається з особистою. Якщо не знати дистанції співрозмовника, то ненавмисне можна його вразити або образити.

Поняття культури мовлення

Людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу,його історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання. Вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому й сьогоденні. Мова, крім цього, є важливим державотворчим чинником, засобом консолідації народу. Саме тому кожен свідомий етнос дбайливо ставиться до рідної мови, оберігає її.

Як відомо, мова має дві сторони: формальну (звукову) і змістовну. Звукова сторона мови – її матеріальне втілення – необхідний елемент, без якого мова як засіб спілкування не могла б існувати. Проте значення звукової сторони мови не самостійне, а службове . Головним у мові є зміст, бо слухаючи один одного, люди не зосереджують увагу на звучанні мови, а сприймають зміст повідомлення. Увагу на звукову сторону мови ми звертаємо тоді, коли з’являються відхилення від узвичаєної вимови. Усякі помилки у вимові, наголошенні ускладнюють спілкування, утруднюють сприймання уже хоча б тим, що відвертають увагу від змісту й зосереджують її на помилках форми.

Рівень мовленнєвої культури людини – це її духовне обличчя. Але для фахівця – це й одна з найважливіших ланок його професіоналізму. Мовна неграмотність, невміння написати текст, підготувати виступ, зробити переклад із російської мови на українську й навпаки сьогодні сприймається як професійна невідповідність.

Що ж таке “культура мовлення”?

Культура мовлення полягає у бездоганно правильному користуванні лексичними, граматичними, синтаксичними нормами літературної мови, а також у правильній вимові й уживанні нормативних наголосів у словах. Вона (к. м.) обіймає уміння найточніше й найповніше висловлювати будь-яку думку, логічно розгортати її, добирати слова, граматичні форми та фразеологічні звороти найбільш відповідні стилю мовлення.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. А ефективність мовлення найвища тоді, коли воно повно й чітко передає думки й легко та зрозуміло сприймається.

Як видно зі сказаного вище, саме культура мовлення є об’єктом вивчення нашого курсу : ми оволодіваємо граматичними, лексичними, синтаксичними нормами писемної та усної форм ділового мовлення. Дана тема знайомить із нормами вимови й наголошення у сучасній українській літературній мові.