Аспірант Національного педагогічного

університету імені М. П. Драгоманова (м. Київ)

Постановка проблеми. Новітній етап динамічного розвитку наукових знань характеризується актуальністю культурологічного аспекту підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів, адже культура належить до системи професійно значущих якостей особистості. Професійна підготовка майбутніх педагогів-музикантів включає як набуття психолого-педагогічних знань, так і оволодіння фаховими компетенціями. Важливою складовою останніх, поруч з диригентсько-хоровою та вокальною є інструментальна підготовка, яка не обмежується тільки технічною досконалістю виконання, а передбачає художню довершеність інтерпретацій, а також їх педагогічну доцільність. Усі означенні якості характеризують виконавську культуру, формування якої відбувається не тільки з удосконаленням інструментальної підготовки студентів, а й в контексті розвитку їх особистісної культури в цілому.

Аналіз публікацій.Теоретичне опрацювання філософської (В. Андрущенко, В. Біблер, М. Каган), культурологічної (Е. Гуренко, Г. Нейгауз, Г. Ципін, Б. Асаф’єв), та педагогічної літератури (Л. Арчажникова, О. Рудницька, Р. Тельчарова) свідчить про важливість та доцільність формування виконавської культури майбутніх фахівців для досягнення високих результатів їх професійної діяльності.

Мета статтіполягає у визначенні змістової характеристики виконавської культури майбутніх педагогів-музикантів в контексті особистісних ознак загальної культури вчителя.

Основний матеріал. Перш ніж розглядати виконавську культуру майбутнього вчителя ми звернемось до визначення поняття „культура” та її важливих складових.

Глибинний зміст філософського розуміння культури полягає в тому, що це поняття фіксує людське ставлення до природи, рівень загальнолюдської значимості речей (предмета), її здатності ніби випромінювати з себе людський сенс, прислуговувати людині як її власне відображення. На думку В. Давидовича, культура є втілення людського ставлення до природи, втілення людяності – універсальності цього ставлення [2, с. 19].

Культура – це все те, що відрізняє діяльність людей та її результати від тих природних явищ, які не зазнали змін при цій діяльності. У цілому вона інтегрується в єдиному контексті життя, тобто культура суспільства неминуче шукає виходу в культуру особистості. У такий спосіб культура перетворюється на інтегральний чинник соціалізації особистості, стає середовищем для її розвитку [2, с. 20]. З цієї позиції особистісну культуру можна вважати індивідуальною формою виявлення результатів культурного впливу суспільства на людину і результатів сприймання особистістю культурних цінностей.

Особистісна культура є інтегральною ознакою змістового наповнення життєдіяльності суб’єкта, стилю й способу його життя. ЇЇ компоненти складають системно сформовані ціннісні якості, котрі реалізуються у діяльності і в яких результати суспільної культури виявляються як особистісні досягнення. Саме тому особистісну культуру визначають як духовне оснащення суб’єкта, рівень розвитку соціокультурних якостей.

Заслуговує на увагу сруктуралізація культури М. Каганом як трирівневого утворення – матеріального (матеріальна культура), духовного (духовна культура) і художньої культури, яка гармонійно поєднує в собі як матеріальні так і духовні компоненти. До матеріальної культури вчений відносить культуру відтворення людського роду, фізичну культуру, культуру соціально-політичну, медичну справу, спорт тощо. Духовну культуру філософ розглядає як чотиричленну систему, яка створюється в результаті наступних видів людської діяльності – проективної, пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної (ідеологічної) і духовного спілкування людей. Художня культура, на думку М. Кагана, включає в себе художнє виробництво, споживання, критику, мистецтвознавство, безпосереднє мистецтво тощо [2, с. 220].

Згідно сучасних досліджень, розрізнення матеріального і духовного як первинного (базисного) і вторинного (надбудовного) за винятком відомих меж взагалі втрачає сенс. Культура – цілісне формоутворення й як таке повинна розглядатьсь за видами людської діяльності, оскільки духовні і матеріальні начала є однаково вагомими началами будь-якого виду культури.

Зокрема, найважливішим завданням культурної діяльності у царині освіти є розвиток її особистості, духовного світу. Адже її докорінне реформування пов’язується саме з ідеєю відродження пріоритету духовних цінностей над матеріально-економічними. Таким чином виникає необхідна потреба у вихователях, учителях, яким належить роль носіїв культури.

Так, О. Рудницька зауважує, що поняття „культура індивіда” не зводиться до суми його знань, переконань, умінь, здібностей, хоч вони і є характеристиками культурного розвитку людини. „Особистісна культура – це узагальнена ознака змістовного наповнення життєдіяльності суб’єкта, стилю та способу його життя” [3, с. 15].

Навчально-виховний процес у вищому педагогічному навчальному закладі спрямований на розкриття і розвиток індивідуальності майбутнього вчителя задля того, щоб у своїй професійній діяльності він зумів повно та продуктивно реалізувати себе, свій культурний потенціал і отримав при цьому максимальне задоволення своїх потреб. Розвиток культури особистості найбільш плідно відбувається в „мистецькому середовищі” при вивченні мистецьких дисциплін, які найбільш ефективно сприяють формуванню її складових. Важливою частиною культури особистості є її естетична культура, яка з педагогічної позиції виступає результатом свідомо-організованого впливу на внутрішній світ людини з метою розвитку в неї почуття прекрасного, вміння бачити і насолоджуватись красою природи, давати вірну естетичну оцінку мистецьким творам, вчинкам людей, предметам побуту та ін., відрізняти справді прекрасне від неестетичного. Адже з естетичних позицій педагог – це досконалий викладач, особистість широкого культурного діапазону.

О. Рудницька вважає, що рівнем спроможності розуміти мистецтво, відчувати його, насолоджуватись досконалістю художнього відображення та прагнення до участі в художній творчості, прилучення до художньо-творчої діяльності виступає художня культура. Для неї характерними є такі якості особистості, як вияв інтелекту, творчих можливостей, психологічної стійкості, які необхідні для повноцінної діяльності людини. [3, с. 37].

В. Сухомлинський писав, що одним із засобів гармонійного розвитку особистості, формування її культури є музика. Вона збагачує думки і почуття, викликає натхнення і насолоду, збагачує духовний світ людини, адже „музика – це джерело думки, музика – це найсприятливіший фон, на якому виникає духовна спільність вихователя і дітей ” [3, с. 97].

В основу поглядів Р. Тельчарової на музичну культуру покладені ідеї, згідно яких музика функціонує як засіб емоційного розвитку і соціалізації почуттів індивіда, як предмет, з приводу якого здійснюється соціальне спілкування, як модель емоційно-чуттєвого життя, як програма залучення до цінностей культури, як засіб рефлексії індивіда, тобто перетворення його в особистість. Особистість гуманістичного типу повинна виступати причиною, метою, засобом існування реальної музичної культури [4, с. 17].

На наш погляд, найбільш повно особистість розкривається в професійній сфері, під час якої проявляються індивідуальність, самостійність, ініціативність, творчість, неординарність. Основним способом такого прояву виступає виконавська діяльність музиканта, яка визначається високохудожньою, індивідуально-творчою інтерпретацією музики. Виконавська підготовка майбутнього вчителя музики має зовсім іншу мету, яка спрямована на проведення уроків та позакласних занять в загальноосвітній школі. Зміст її полягає в тому, що майбутній вчитель повинен не лише вміти самостійно працювати над сольним репертуаром, поряд з технікою піаніста володіти технікою концертмейстерської справи. Вона включає навички співу під власний акомпанемент, спів з одночасним диригуванням і дублюванням мелодії на інструменті, підбір на слух акомпанементу до мелодії, транспонування музичного тексту в вокально-хоровій роботі.

Однак у виконавській діяльності вчителя важливою є її педагогічна спрямованість, а саме – вміння подавати музичний матеріал шкільній аудиторії, вміння спілкуватись з класом, враховуючи вікові та індивідуальні особливості учнів відповідно до завдань уроків музики [1, с. 72].

Із вищесказаного стає помітною думка, що під час проведення уроку музики в загальноосвітній школі вчитель виступає в ролі виконавця, ілюстратора, концертмейстера та власне вчителя музики. У позакласній музично-навчальній та виховній роботі він використовує своє вміння грати на інструменті (лекції-концерти, заняття з дітьми в групі продовженого дня, в інструментальних гуртках). Безумовно, виконавська підготовка вчителя-музиканта впливає на його професійний престиж. Адже слід пам’ятати про те, що майже щоденно вчитель музики в загальноосвітній школі постає перед своїми вихованцями в ролі виконавця.

Зважаючи на важливість інструментальної підготовки в професійній діяльності майбутніх учителів музики, ми можемо стверджувати, що її метою є розвиток виконавської культури педагога-музиканта. Вона передбачає самостійне бачення і пізнання музики з опорою на її специфічні закономірності і прояви особистісного ставлення до неї. Виконавська культура характеризує рівень освоєння музичного мистецтва.

На важливості розвитку виконавської культури як музично-педагогічного феномена наголошувало багато науковців і педагогів. Так, Б. Асаф’єв вважає що без сформованої виконавської культури неможлива повноцінна діяльність музиканта-педагога. Згідно його трактування виконавська культура має інтонаційну основу і характеризується „чуттєвим інтелектуалізмом” й „обов’язковим володінням собою” [3, с. 57].

На думку Л. Арчажникової, виконавська культура є необхідною умовою успішної діяльності вчителя музики та його творчого розвитку. Ця культура повинна виражати розвинений естетичний смак вчителя, свідоме ставлення до музичного мистецтва, широту кругозору, готовність до музично-просвітницької діяльності [1, с. 75].

До складу виконавської культури вчителя входять теоретичні та практичні знання, уміння, навички; глибоке розуміння естетичних, психологічних та педагогічних особливостей виконавського процесу; знання специфіки інструменту та виконуваного на ньому навчально-педагогічного репертуару; культура звуку і технічна майстерність виконавця; особливості інтерпретації музичних творів і творча активність.

Висновки. Вищесказане дає підстави стверджувати про необхідність спрямування музично-інструментальної підготовки майбутніх фахівців на формування їх виконавської культури. Остання, в свою чергу, впливає на розвиток таких ознак загальної культури особистості вчителя, як індивідуальність, оригінальність, вільне творче сприйняття самої себе і навколишнього світу.

Як складова цілісної системи культури особистості, виконавська культура вміщує в собі духовні, художні, естетичні, музичні, професійні, педагогічні та особистісні характеристики майбутнього вчителя музики загальноосвітньої школи.

Резюме. Устатті розглядається виконавська культура як феномен, що входить у цілісну систему культури особистості. Охарактеризовано різновиди особистісної культури педагога. Визначено змістове наповнення та окреслено складові виконавської культури майбутнього вчителя музики.

Ключові слова.Культура особистості, духовна культура, естетична культура, музична культура, інструментальна підготовка, виконавська культура, педагог-музикант.

Резюме.В статье рассматривается исполнительская культура как феномен, который входит в целостную систему культуры личности. Охарактеризованы разновидности личностной культуры учителя. Определено содержательное наполнение и обозначены составляющие исполнительской культуры будущего учителя музыки.

Ключевые слова. Культура личности, духовная культура, эстетическая культура, музыкальная культура, инструментальная подготовка, исполнительская культура, учитель -музыкант.

Resume.In the article the performance culture as a phenomenen, a part of a coherent system of cultural identity. The characteristic variations of personal culture teacher. Determined semantic content and the outlined structure.

Key words. Cultural identity, spiritual culture, aesthetic culture, musik culture, instrumental training, performance culture, the feacher-musician.

Література

1. Арчажникова Л. Профессия – учитель музыки ∕ Арчажникова Л. – М.: Просвещение, 1984. – 107 с.

2. Губерський Л. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз ∕ Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. – М. – 2-е вид. – К.: Знання України, 2005. – 580 с.

3. Рудницька О. Основи викладання мистецьких дисциплін ∕ Рудницька О. – К.: Міносвіти Укр., 1998. – 184 с.

4. Тельчарова Р. Музыка и культура (Личностный подход) ∕ Тельчарова Р. – М.: Знание, 1986. – 64 с.

УДК 78.071.1(430)