Про поняття несумлінне ставлення до своїх обов'язків див. коментар до ст. 367. 14 часть

Конституція України (ст. 31, п. 9 Перехідних положень).

КПК (ст. 187, 187-1).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p. (cm. 11).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 8, 9).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 p. (cm. 25).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ст. 46).

Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 p. (cm. 34).

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на
утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання
неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,-

карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста два­дцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче­
ний цією статтею,-

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмежен­ням волі на строк від двох до трьох років.

(Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2456-IV від 03.03.2005 р.)

1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та непра­цездатних дітей. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

2. Об'єктомзлочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний
(фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

3. Потерпілимивід цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням
суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непраце­
здатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються
особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх
раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які
через фізичні чи психічні вади позбавлені можливості постійно чи тимчасово працюва­
ти (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).

4. Предметомзлочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утри­
мання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які
мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але
непрацездатних дітей.

5. З об'єктивної стороницей злочин може бути вчинений у формі злісного ухи­
лення:

1) від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

2) батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають
на їхньому утриманні.

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За загальним правилом аліменти присуджуються па утримання неповнолітньої дитини. Втім, у певному випадку закон зобов'язує батьків утримувати повнолітніх дітей, які навчаються. Обов'язок батьків утримувати повноліт­ніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: до­сягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. За рішенням суду на користь таких дітей з батьків (одного з них) стягуються аліменти. Право повнолітніх дітей на утримання їх до досяг­нення зазначеного віку припиняється у разі припинення ними навчання.

За змістом ст. 164 не утворює складу цього злочину ухилення від сплати алімен­тів, визначених на підставі договору батьків про сплату аліментів на дитину (такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується, у ньому визна­чаються розмір і строки виплати аліментів). У разі невиконання одним із батьків сво-U) обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконав­чого напису нотаріуса.

Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного іо відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухи-киня батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей. Такою умовою є передбачений законом обов'язок батьків утримувати таких дітей. Відповідно до сімей­ного законодавства, батьки зобов'язані утримувати: 1) дитину до досягнення нею пов­ноліття; 2) своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допо­моги, якщо батьки можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь ди­мній (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмо-ін від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (чоходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування алі­ментів тощо).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Стаття 165

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездат­них дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непраце­здатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. По­няття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкрет­ному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмоти­вовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, не­одноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на­було злісного характеру.

5. Суб'єктзлочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утри­
мання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами
вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх
або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.

Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

6. Суб'єктивна сторонахарактеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакоюцього злочину є вчинення його особою (батьком або
усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст.164).
Про поняття особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

СК (статті 180-199).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. 2).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 11).

Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Затверджене постановою KM в редакції № 869 від 1 липня 2002 р.

Постанова ПВС № З від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен тів» (п. 20).

Стаття 165.

Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків -

карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста два­дцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче­ний цією статтею,-

карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на строк від двох до трьох років.

(Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2456-IV від 03.03.2005)

1. Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися
про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують
іопомоги, є моральним і юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення

І >л іується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'язані надавати вза­ємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Обов'язок утримувати батьківне виникає, якщо мати та/або батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені. Дочка (син) можуть були звільнені судом від обов'язку утримувати батьків, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. При цьому судмає виходити з того, що обов'язок повнолітніх дочки, сина і римувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, не є • тсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про і іягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від ви­конання своїх обов'язків щодо них.

2. Об'єктомзлочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми.

3. Його предметомє кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання
непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визна­
чається судом на підставі закону, а також додаткові витрати у грошовому вимірі, які
иикликані тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. У виняткових випадках,
11, і цо мати чи батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заро-
"мок), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом
нашого строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ни­
ми. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від
іаробітку(доходу), з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.

Потерпілимивід цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.

4. Об'єктивна сторонахарактеризується злісним ухиленням від сплати встановле­
них рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Необхідною умовою притягнення особи до відповідальності за ст. 165 є наявність ювого рішення про стягнення коштів (аліментів) з повнолітніх дітей на користь не­працездатних батьків. Під непрацездатними батьками слід розуміти батьків, які до-I іглипенсійного віку або є інвалідами І чи II групи. Про поняття злісне ухилення як спосібвчинення злочину див. коментар до ст. 164.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене уцій статті ухилення на-

озлісного характеру.

5. Суб'єктомзлочину можуть бути повнолітні діти, у т. ч. усиновлені, які за рішен­
ням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.

6. Суб'єктивна сторонахарактеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакоюцього злочину є вчинення його особою (яка є дитиною
гіосовно батьків), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Про по­
пи пя особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

СК (статті 198-202, 204).

Постанова ПВС № 3 від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімей­ні і.-а кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення алімен­тів» (п. 21).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Стаття 166

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклу­вання

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановле­них законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктомцього злочину є всебічний (фізичний, психіч­
ний і соціальний) розвиток дитини або особи, стосовно якої встановлена опіка чи пік­
лування, а також встановлений порядок догляду за такими особами. Додатковим фа­
культативним його об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.

2. Потерпілимивід цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, крім дітей, особи,
стосовно яких встановлена опіка чи піклування.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Повнолітньою вважається особа, яка досягла 18 років.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Опіка встановлюється над малолітніми дітьми (такими є діти, що не досягли 14 років), які позбавлені батьківського піклування або які є дітьми-сиротами, та фізичними осо­бами, які визнані недієздатними. Дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загину­ли батьки. Дітьми, позбавленими батьківського піклування, є діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з: позбавленням їх батьківських прав, відібранням у бать­ків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або не­дієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти. Фізична особа може бути визнана судом не­дієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (такими є особи у віці від 14 до 18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідом­лювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну діє­здатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не мо­жуть самостійно захищати свої права. Одну з основних категорій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбавлені батьківського піклу­вання,- діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх бать­ківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутніс­тю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешко-

джає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти.

За загальним правилом опіку над малолітньою особою та піклування над неповно­літньою особою встановлює орган опіки та піклування. У певних випадках рішення про нстановлення опіки та піклування приймає суд. Це має місце при встановленні опіки над особою у разі визнання її недієздатною та при встановленні піклування над особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Суд також встановлює опіку над малоліт­ньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. При встановленні опіки або піклування судом таке призначення робить суд. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, зурахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи врахо­вується бажання підопічного.

3. Об'єктивна сторонапроявляється у бездіяльності - у формі злісного невиконан­ня батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по до­гляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування.

Закон зобов'язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи юГюв'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побуто-иих умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Опікун та піклувальник зобов'язані вживати заходів щодо іахисту цивільних прав та інтересів підопічних. Обов'язки з опіки та піклування щодо ні тини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно. Стосовно інших підопічних опікун та піклувальник у певних випадках мають право на оплату своїх послуг згідно і порядком, встановленим KM.

Невиконання таких обов'язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей (у т. ч. неза­безпеченнівідвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпе­ченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому міс­ці; невжитті заходів щодо їх лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових

J МОВ ТОЩО.

Обставинами, які вказують на злісний характер такого невиконання, можуть, зо-і рема, бути його тривалість, системність, багаторазовість, а також неодноразові піернення представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опі-I н та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обо-м'иіків.

Злісне невиконання вказаних у ст. 166 обов'язків утворює склад цього злочину ли-UICу разі, коли воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки - ознака оціночна, яка погребує свого визначення у кожному конкретному випадку. Такими наслідками мо-

іі. визнаватися смерть, каліцтво дитини чи особи, стосовно якої встановлено опіку ми піклування, захворювання їх на небезпечну хворобу, вчинення ними суспільно не-

иечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здо-рої'юабо потягли за собою великі матеріальні збитки тощо. При цьому обов'язковою умовоюкримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є те, що за-іначені наслідки перебувають у причиновому зв'язку із їх діянням.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

4. Суб'єктзлочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки, усиновлювачі,
опікуни та піклувальники. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна
особа. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивіль­
ною дієздатністю.

5. Суб'єктивна стороназлочину характеризується умислом, на що вказує злісний
характер діяння. Психічне ставлення винної особи до наслідків є необережним.

6. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої
встановлена опіка чи піклування, яке тягне за собою кримінальну відповідальність за
ст. 166, слід відмежовувати від такого адміністративного правопорушення, як вчинення
насильства в сім'ї або невиконання захисного припису (ст. 173-2 КАП). Останнє поля­
гає, зокрема, в позбавленні потерпілого (у т. ч. дитини або іншої особи, стосовно якої
встановлено опіку або піклування) житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які
потерпілий має передбачене законом право, внаслідок чого могла бути чи була завдана
шкода його фізичному або психічному здоров'ю.

Ці правопорушення відрізняються одне від одного передусім за ознаками об'єк­тивної сторони. Умовою кваліфікації дій винного за ст. 166 є їх злісний характер і спричинення ними тяжких наслідків. Для складу зазначеного адміністративного пра­вопорушення злісність дій та вказані наслідки не є характерними. У разі, коли описа­ні у ст. 173-2 КАП дії мали злісний характер і призвели до спричинення тяжких нас­лідків, вчиненому необхідно давати правову оцінку за правилами, визначеними ч. 2 ст. 9 КАП.

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого

1991 р.

СК (статті б, 211, 243, 249).

ЦК (статті 34, 39, 55, 58, 59, 60, 61, 62, 68, 69, 72, 73).

КАП (ст. 173-2).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. (cm. 1).

Закон України «Про попередження насильства в сій "і» від 15 листопада 2001 р.

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопіч­ному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Об'єктомзлочину є майнові та інші права осіб, стосовно яких встановлено опіку

чи піклування.

За законом опікун має право вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічно­го. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів, за винятком тих, які за законом підопічний може вчиняти самостійно. Опікун та піклувальник мають прано самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та реко­мендацій органу опіки та піклування.

2. Потерпілимвід цього злочину закон визнає підопічного, тобто особу, над якою
встановлено опіку або піклування (про їх поняття див. коментар до ст. 166).

3. З об'єктивної стороницей злочин полягає у використанні опіки чи піклування
на шкоду підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування
забезпеченні особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних.

Використання опіки чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному можебути заподіяна шкода. Формами такого використання закон називає, зокрема, зайня 11 и

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

житлової площі та використання майна. Іншими формами використання опіки чи пік­лування на шкоду підопічному можуть бути, наприклад: укладення невигідних для підопічного угод; розпоряджання доходами підопічного не на його користь; управ­ління його майном з порушенням установлених правил; відмова від належних під­опічному майнових прав; розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду; видача письмових зобов'язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обо­в'язки.

Формою вчинення цього злочину може бути вчинення опікуном правочинів, які він ш законом не може вчиняти, а так само давання піклувальником згоди на вчинення правочинів, на які він не може давати згоду. Так, за законом опікун, його дружина (чо­ловік) та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати даруван­ня від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Піклувальник ііс може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (споїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі дого­вору позички.

Зловживання опікунськими правами може виразитися у самостійному вчиненні опі­куном правочинів, які вчиняються лише з дозволу органу опіки та піклування, а так само у самостійному даванні згоди піклувальником на вчинення правочинів, які можуть бутивчинені лише з дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до закону, опікун немає права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати до-і опори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у т. ч. юіовори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори і подо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення зазначе­них правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер. Незначна шкода може бути свідчен­ням малозначності діяння, в результаті чого зловживання опікунськими правами має не ни іііаватися злочином.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у диспозиції ст. 167 ми, незалежно від того, чи спричинили вони негативні наслідки для підопічного.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише опікуни та піклуваль­
ники. Особа, яка може бути опікуном та піклувальником, визначається законом
(СК,ЦК).

5. З суб'єктивної сторонизлочин характеризується прямим умислом. Обов'язко-
ВОЮознакою суб'єктивної сторони є корислива мета.

ЦК (статті 32, 37, 41, 63, 64, 67-71).